Ірина Федорчук вже два роки очолює Острозьку центральну бібліотеку. За час повномасштабної війни її колектив спік 15 тисяч енергетичних батончиків для військових, збирає десятки тисяч гривень з допомогою благодійних розіграшів та продає хендмейд прикраси у власному магазині. 100% виручки крамниці віддають на потреби ЗСУ. Це все упродовж майже двох років Ірина поєднує з роботою над проєктами з популяризації українських авторів в Острозі.
Вестибюль бібліотеки заставлений пустими книжковими полицями і стільцями. Частина з них вкрита шматками пошарпаної тканини. Зовсім скоро тут закінчать робити ремонт нового простору для дозвілля. Про це розповідає Ірина Федорчук — виконувачка обов’язків директорки, і усміхнено веде довгим коридором до свого кабінету. Дорогою поправляє на собі кардиган і просить не звертати увагу на безлад.
«На один Новий Рік люди, які зверху над нами у квартирі живуть, поїхали кудись відпочивати. Ми вранці прокидаємося від того, що нам телефонують з ДСНС: “Йдіть відкривайте двері, у вас там все тече”. Вода була по коліна і в коридорах, і в читальній залі», — згадує Ірина.
І додає, що раз уже вдалося випросити в міської ради гроші на ремонт кімнати, то хочуть зробити з неї щось вартісне. Планують поставити там м’які крісла, дивани і мольберти, де, як мріє жінка, будуть проходити різні зустрічі, тренінги чи презентації.
«На сьогодні читальна зала вже не актуальна. Вона себе віджила. Ми хочемо облаштувати там креатив-центр — платформу, де можна буде зібратися, класно провести час або сісти і попрацювати. А ще буде вільна стіна, де можна залишити свій відгук чи побажання. Будемо вести такий обмін думками з читачами», — ділиться виконувачка обов’язків директорки.
На столі в кабінеті лежить акуратний стос блокнотів і червоно-чорний прапорець УПА. На полицях — світлина з подругою і лише декілька книжок посеред чашок і статуеток.
«Маю після коронавірусу дурну штуку — мушу все пшикати, — каже Ірина і бере зі столу антисептик, — прямо до абсурду, знаєте, десь взялася за ручку і все»
Бібліотека або смерть і програма Білла Гейтса
Жінка розповідає, що провела в бібліотеці все своє дитинство, хоч читати не любила ніколи. Мама Ірини працювала тут заступницею директора, а бібліотекарки завжди пригощали солодощами.
«Тут були дуже хороші люди, так якось затишно і комфортно. Всі посміхалися, всі такі привітні. Ти йдеш у школу, а потім одразу приходиш сюди. Навіть, якщо мама десь поїхала по справах. Але працювати тут — ні. Я колись сказала, що якби працювала в бібліотеці, то напевно би вмерла», — сміється жінка.
Та зараз Ірина керує роботою не лише Острозької центральної бібліотеки, а й міської, дитячої, шкільної та бібліотек усієї громади. Разом — 27 закладів. За її каденції книгозбірня виграла грант на комп’ютери за програмою Білла Гейтса. За цією ж програмою Ірина побувала на тренінгах у Латвії та Польщі, де вчилася робити проєкти. Вона розповідає, що хотіла розвіяти стереотипи про нудні бібліотеки, які нікому не потрібні.
«Якось вливалася, вливалася і так собі гарненько у цей стрій стала. Брала участь, де тільки могла, і поступово стало дуже цікаво. Якщо ти не лінивий, то можна було сісти, написати і щось виграти. І так якось воно розкрутилося, бібліотеки почали оновлюватися. Мої самі класні проєкти були придумані тоді, коли мені було нудно», — усміхається виконувачка обов’язків директорки.
Розповідь вже втретє перериває дзвінок телефону. Ірина нахиляється до сумки і знову збиває виклик. “Щось знову від мене хочуть” і поправляє волосся. Потім продовжує з блиском в очах розповідати про ініціативи — книги, які розносили додому острожанам під час ковіду; трансляції зустрічей з відомими людьми; шоу, де готували страви разом із письменниками. Для цього навіть відкрили в бібліотеці відеостудію.
Енергетична допомога ЗСУ
Усмішка змінюється ледь стиснутими губами, коли жінка починає розповідати про початок повномасштабної війни. Каже, що спочатку вдарив шок, але часу боятися не було. Ірина з синами одразу пішли волонтерити до Будинку культури, бібліотеку закрили, а весь її колектив теж долучився до допомоги.
«Ми тільки те й робили, що бігали туди і назад, туди і назад. Ніхто не розумів, що коїться. Коли приходив додому втомлений і просто падав обличчям в подушку, то не було часу ні про щось думати, ні читати новини. Бо вже просто дах зносило від цього. І от саме у волонтерському центрі ми подумали, що відкривати бібліотеку немає сенсу. Коли війна, хто ж буде читати?», — ділиться Ірина.
Серед булочок, вареників й іншої домашньої їжі, яку звозили до центру, вона постійно чула від волонтерів про енергетичні батончики. Жінка згадує, що одразу зібрала своїх коліжанок і сказала, що варто пробувати. Спочатку батончики намагалися панірувати, потім заморожувати. Додавали кокосову стружку і шоколад, але до єдиного рецепту змогли дійти лише через купу невдач. Тоді й розподілили обов’язки — хтось ліпить батончики, хтось друкує наклейки, хтось пакує і розмальовує коробки.
«Допомагали й наші сім’ї — треба щось нарізати, підігріти, всі стали, і всі працюють. Треба на завтра 100 чи 200 штук — стаємо, робимо. Ще намагаємося їх якось гарно оформити, щось хлопцям написати. Могли до ночі сидіти тут і упаковувати. Окрім того, щоб вони були ситні і смачні, хотілося, щоб вони були ще й естетичними», — намагається показати руками Ірина.
Спочатку продукти купували за свої кошти, згодом із цим стали допомагати волонтери. Після того, як бібліотекарки розповіли про потреби у фейсбуці, острожани почали приносити для батончиків мед, горіхи, сушку. Просили спекти партію для чоловіка, брата чи колеги по роботі.
«Станом на сьогодні ми виготовили десь уже 15 тисяч цих батончиків. Сотнею менше, сотнею більше. Спочатку все записувала, — вказує пальцем на стос блокнотів, — але віднедавна вже перестала рахувати. Та це все командна робота. Якби я сіла і все робила сама, нічого б не зробила. Ми працюємо і у позаробочий час, і у вихідні», — говорить виконувачка обов’язків директорки.
Провулок 33, ярмарки і 100 тисяч
Ірина відкриває розмальовані двері з коричневим написом “Провулок 33”. Це ще одне приміщення бібліотеки — студія відеозапису. Стіни тут стилізовані під цеглу, під однією з них стоїть невеличкий диван з подушками в клітинку і столики.
«Ця студія розрахована на зйомку трьох передач і мала три різні локації. У нас тут така домашня атмосфера. Одна для передачі «Смачно з бібліотекою», де брав участь наш письменник зі Здолбунова — Сергій Гридін. Ми готували салат — його улюблену страву. Все знімали, все показували — як хто нарізає і водночас спілкувалися в такому жартівливому форматі», — згадує Ірина.
Сергій раніше регулярно долучався до бібліотечних заходів, книжки Гридіна на Рівненщині читали великими тиражами. Зараз чоловік служить у ЗСУ, а його картонна фігура у повний зріст стоїть в кутку студії. Жінка, сміючись, згадує, що кожен, хто заходить сюди вперше, лякається.
Під стінкою ж із іншого боку кімнати стіл з кольоровими намистами, брелками з гербом, розмальованими дощечками та ляльками-мотанками.
«У серпні минулого року ми створили благодійний інтернет-магазин «Шпилька». Якось я прийшла на роботу, і моя колега Оксана Юрченко сиділа, вихвалялася своїми виробами. І ми стали думати: “Опа, якщо ти плетеш, давай будемо продавати це на ЗСУ”. Ці всі намиста — її робота.
Наша Олена Павлюк робить ляльки-мотанки. Тетяна Підгородецька малює дуже гарні досточки з петриківським розписом. Ганна Симонович патріотичні обереги, які дуже розійшлися Острогом. Іду вулицею, бачу їх в одній машині, в другій, третій», — розповідає Ірина.
Магазин почав ставати все популярнішим після допису на фейсбуці Рівненської міської ради. Він розлетівся мережею і вироби для благодійного продажу почали надсилати до острозької бібліотеки майстрині зі Львова, Києва, Полтави та інших куточків країни. Замовлення на фенічки, чокери, і патріотичних ангеликів прилітали бібліотекаркам навіть з Америки й Німеччини.
«Те, що на цьому столі — воно ж після наших ярмарків лишилося, — кидає Ірина погляд у куток кімнати, — бо пізніше ми захотіли рухатися далі і продавати в офлайн-форматі. Коли вживу контактуєш з людино — це просто супер працює. Ми спробували раз, другий провести в місті ярмарок, побачили, що це заходить. Нас запрошували волонтери і ми виходили туди зі свого магазину на різні заходи»
Упродовж року бібліотекарки провели більше 15 благодійних міні-ярмарків. Ірина каже, що вже мають для цього своє місце — час від часу розкладають вироби в палатці біля магазину в центрі. На обличчі з’являється тінь посмішки, коли називає цифру — станом на зараз уже змогли зібрати благодійністю більше 100 тисяч гривень. Допомагають коштами капеланському підрозділу НАБАТ острозької церкви “Спасіння”, письменнику Гридіну і слідкують за актуальними зборами в соц.мережах.
«Дуже багато коштів ми передаємо на пальне волонтерам, зараз збирали на теплий одяг для військових, на ремонти автомобілів. Бо наразі, якщо машина велика, то вона дорога, і одна деталь чи колесо поміняти може коштувати 5 тисяч. Людині треба це зробити, а грошей немає. До зборів на тепловізори теж долучалися, маскувальні сітки купували, коли вони були потрібні терміново, а сплести було нікому», — згадує Ірина.
Фото: Ірина Федорчук
Віднедавна в бібліотеці почали проводити благодійні розіграші. Поки організували лише два, але Ірина запевняє, що зупинятися на цьому не планують. Спочатку разом з коліжанками ходили по острозьких організаціях і пропонували людям донатити, щоб виграти приз. Потім почали залучати до цього всіх охочих. Щоб витягнути з коробки переможний номерок, запрошували когось зі знаних острожан. Як приз, на другому розіграші вирішили подарувати фотосесію у місцевого фотографа і зібрали тоді майже шість з половиною тисяч.
«Спочатку я постійно все записувала — скільки виробів зробили, скільки продали, скільки отримали, а потім зрозуміла, що я не встигаю це робити. Червоне намисто, то червоне намисто. Але наразі виробів дуже багато. Ми вираховуємо вартість матеріалів і трохи додаємо в ціні за роботу. Собі не беремо ні копійки», — каже жінка.
Дерусифікація й усмішки військових
На запитання про те, як у бібліотеки із відвідуваністю, Ірина відповідає, що з початком повномасштабної війни острожани почали читати більше. Може, хочуть відволіктися від новин та телевізора, а може відкривати для себе українських авторів. І додає, що після 24 лютого принципово почали списувати всю російську літературу, якої в бібліотеці вистачало.
«Спочатку було дуже важко, тому що люди приходили і прямо вимагали російських авторів — ці любовні романи. І треба було пояснювати їм, що тепер бібліотека не буде цього видавати. Були такі випадки, коли доходило до скандалів: «Що це? Як це так? Покажіть документи, хто прийняв рішення?». Чомусь люди не розуміли, що, напевно, дивно читати російською мовою, коли росіяни приходять і вбивають нас», — хмурить брови Ірина. 
Коли лунає питання про труднощі, жінка зітхає і говорить, що часом підводить моральний стан — нічого не хочеться робити і здається, що ніхто не розуміє. Але в такі моменти згадує про військових та інших волонтерів, які, як вона каже, втомлюватися не мають права.
«Мене дуже підтримує колектив. Якщо я прийду і кажу, що все, кінець, вони у відповідь: “Ні, тож була класна ідея, давай все-таки доведемо до кінця”. Також волонтери і, насамперед, військові. Вони надсилають звіти з фото, де посміхаються і тоді розумієш — якщо він там сьогодні стоїть і посміхається тобі, ти не можеш скласти руки. Маєш працювати, щоб у нього були ті шкарпетки, щоб йому було тепло, щоб було що їсти. А якщо потрібна машина, щоб була машина», — впевнено каже Ірина.
Фото: Ольга Очеретяна