Вона 30 років прожила закордоном, дорого одягалася, мала декілька квартир та не звикла собі відмовляти. Зараз їй майже 57. Вона живе на дачі та не соромиться носити речі із секонд-хендів. Але все ще не звикла собі відмовляти. У Марини десять собак і одна кішка.
Жінка запрошує в будинок та просить не роззуватися.
Це раніше була дуже запущена дача, побудована під корівник. Я повернулася і все відбудовувала з нуля. Продала в центрі Рівного квартиру й частину грошей витратила на відбудування дачі. Із закинутого сараю зробила собі будинок, а переїхала сюди через собак, щоб їм було більше місця. У мене є квартира, але я там не живу.
Зараз я підбираю собак, а раніше я підбирала людей
Я народила в Росії, жила з прийомними батьками. У мене було дуже інтенсивне життя. Весь час по чужих країнах, у пошуках копійки. Мені там було дуже добре, я мала великі кошти, сама придбала три квартири. Потім мій чоловік емігрував в Америку, ми розійшлися, бо відстань все ж бере своє.
Я вирішила жити розміряно, по-людськи, повернулася в Острог до сина й до онука. Зрозуміла, що всіх грошей не заробиш. Ну зароблю я 10,20,50 тисяч, а потім що? Що згадувати, як працювала?
У мене велика територія на дачі. У наших людей такі уявлення, що якщо я маю територію, то повинна тримати тільки те, що можна з’їсти. Їм дивно, що я тут тримаю собак. Я сама вирощую і картоплю, і помідори, і огірки.. Хоча я такою ніколи не була, була завжди цікавою дамою. Зараз усі свої наряди я мішками віддала, мені вони не треба.
У мене життєве кредо – чим більше я дізнаюся людей, тим більше люблю собак, бо багато було розчарувань в людях. Зараз я підбираю собак, а раніше підбирала людей. В прямому сенсі. Всім допомагала – подружкам,чоловікам. Виводила їх в люди, підтримувала, а потім вони мені дулю під ніс ставили і все. А зараз же я подорослішала і зрозуміла, що собачки на відміну від людей мене за це в носик лизнуть.
Будинок Марини – маленький притулок для чотирилапих улюбленців. Майже весь свій дохід та час жінка витрачає на них. Вона говорить, що не шукає собак, вони самі її знаходять. Каже, кожна собака має свою історію, і далеко не найкращу.
Когось їй підкидають, когось вона забрала зі школи, з автопарку, з лісу…
Цю собачку привезли три дні назад. Але подивися, як вона тримає мене, бо не хоче вже втрачати маму. Її викинули господарі, просто взяли і викинули, за любов.
А це – Роза. Їй 16 років. Вона хвора, у неї рак. Привезли мені її на доживання. Роза дуже хитра собака, яка прожила на вулиці багато років. Їй треба якось дожити. Коли мені запропонували її взяти, я сказала, що в мене вже 8 своїх, і я з нею не справлюся. У Рози особливі потреби, їй треба окреме харчування. Потім одна жінка з Америки написала у фейсбуці, що буде мені допомагати грошима її доглядати. І вона вже три місяці допомагає мені. Виходить, люди з Америки допомагають, а свої не хочуть. Як тільки Розу привезли, вона взагалі не хотіла жити, а тепер вже навпаки.
Бачите, яка в неї любов, як вона любить людей?
Через собак я стала вегетаріанкою, бо м’яса мені не дістається
Усі мої собаки стерилізовані, усі вакциновані. На них я витрачаю всі свої гроші. Звичайно, важко. Якби не та спонсорка з Маямі, то я б останніх трьох не взяла вже. Найкраще я купую для собак. Мене всі знають на базарі. В хорошу погоду я беру візок та набираю туди продукти. Я не годую так, щоб кинути кості і все. Кожен ранок я варю каструлю каші зі 70% м’яса. Вони в мене всі ситі. Деякі їдять тільки телятину. Я сама вже стала вегетеріанкою, бо м’яса мені не дістається. Ще я даю їм вітамінки та кисле молочко.
З тваринами треба займатися. Собаки хочуть уваги. Я не проти, щоб приходили до собачок гратися, дресирували їх, але ніхто не звертався поки. Я би побудувала для них щось, щоб брати більше собак. Хотіла би мати свій домашній притулок, але на це все треба великі кошти. А от для цієї кількості тварин мені всього вистачає.
На телефоні Марина показує фотографії собак, яких вона віддала своїм знайомим. Про кожну вона пам’ятає.
Мене навіть називали викрадачкою собак
На мене собаки падають з неба. Їх постійно підкидають або я на них сама натрапляю. Потім прилаштовую знайомим, тим людям, до яких я зможу приїхати та подивитися, що все нормально. Всіх шкода, всіх хочеться забрати. Якщо спочатку не прилаштуєш комусь, то потім дуже важко їх віддавати.
Колись мене навіть назвали викрадачкою собак, коли я віддала тваринку знайомій, а потім я побачила, що її прикували біля гаражів, вона була в дуже поганих умовах. Я потім приїхала та забрала собаку звідти, після того віддала вже хорошим господарям.
Бувають важкі характери в собак. Є такі, яких вже неможливо соціалізувати. У собак, як і у людей, буває скалічена психіка. Наприклад, із в’язниці люди приходять зовсім інші, так і собаки. Не всіх собак можна брати, треба брати тих, з якими ти можеш справитися.
У мене бувають хвилини відчаю, але я ніколи не думала, що без них буде легше. А що я без них буду робити?
Анна ДІКУН
фото: Анна ДІКУН