Нічна екскурсія “Ніч у музеях”: як це було

0
536
Реклама

Театралізовану нічну екскурсію “Ніч у музеях” провели з нагоди професійного свята музейників та міжнародної акції 20 травня. Відвідувачів екскурсії поділили на групи, щоб уникнути масового скупчення під час карантинних обмежень.

Журналісти Ostroh.info теж відвідали нічну екскурсію і готові розказати, як це було.

Будемо заходити через одну з надбрамних веж, яка чудово збереглася — це Луцька надбрамна вежа”, — починає екскурсоводка й запрошує всіх до середини.

Відвідувачі сідають на дерев’яні крісла й не відразу розуміють, що їх чекає. На стінах приміщення ввімкнули анімацію “Зоряного неба” Ван Гога. Незабаром приємний голос на плівці починає розповідати історію цієї історичної споруди й “Зоряне небо” змінюється портретами князів Острозьких. 

Вежу поставили на важливій дорозі в напрямку Луцька. Тому й назвали Луцькою. Вона виконувала функції міської брами й оборонної вежі…”, — розповідає голос на плівці, — “Її головною функцією був захист міста від ворогів. У мирний час крізь браму потрапляли купці з інших міст. На запрошення князя в 1576 році до Острога приїхав відомий друкар Іван Федоров. Тут у 1581 році він надрукував Острозьку Біблію…

У тиші, окрім чоловічого записаного голосу, чутно лише клацання фотоапаратів. 

У вежі відвідувачів затримали недовго. Увімкнули світло. Уже на вулиці екскурсоводка освічує дорогу великим старовинним ліхтарем. Хтось намагається її сфотографувати, але розчаровано вимикає камеру — фото виходять темними. 

— Звертаємо увагу на сходинки, будьмо обережні. Можете підсвічувати собі дорогу ліхтариком.

— Де сходи? Не бачу.

— Та ніби видно.

— Ще немає, там далі.

У групі близько 20-30 людей. Дорогою до наступного місця екскурсії поки що ніхто нічого не обговорює. На пішохідному переході поліцейське авто терпляче чекає, поки всі колоною перейдуть дорогу. І ось наступне історичне місце — костел Успіння Діви Марії. 

Зупинимось, поговоримо, де ж ми з вами опинилися? — каже екскурсоводка і ще хвилину в тиші очікує, поки всі дойдуть і стануть слухати, — Ішли, ішли, пройшли біля уявного муру, який пролягав уздовж вулиці князів Острозьких 500 років тому в 16 столітті, і потрапили ми з вами на подвір’я костелу Божої матері”.

Відвідувачам розповідають, на які райони раніше був поділений Острог, а над входом у костел під жовтим теплим світлом на групу вже хтось чекає.

Високі білі стіни костелу. По центру зелений розкішний вівтар. Настоятель усміхнено попереджає, що може неправильно наголошувати слова. Він поляк. Та українською володіє непогано. 

Костел має свою унікальність — там проводять служби і для римокатоликів, і для грекокатоликів. Настоятель розповідає про вівтар, про те, яким раніше був костел. Бере до рук таку велику книгу, що настоятелю важко підняти її з лави. Але він на кілька хвилин її усе ж розгортає, важко підіймає і швидко-швидко розповідає що це за книга, аби чимскоріш покласти її. 

Книжка потрібна священнику, щоб він відслужив службу. Колись були такі (показує книгу — ред). Латинська мова, тут є якраз Отче Наш”. 

Так смішно чути польський акцент в Острозі”, — прошепотів хтось з групи відвідувачів. 

Священник розповів про одяг та свій головний убір — бирет. Бирет може мати чотири ребра, які означають рівень освіти. У настоятеля костелу на уборі три ребра — він магістр. Показує, як правильно одягати бирет, аби не виглядати у ньому Мікі Маусом. Відвідувачі розсміялися. 

Через вівтар всі покидають костел і виходять на вулицю. Екскурсоводка загадковим голосом нагадує: 

І пам’ятаємо: наша ціль не просто потрапити в середньовічний Острог, а в гостину до князя”

Так, повз парк Шевченка, де молодь гучно наспівувала сучасні пісні, купка людей попрямувала до князя у замок. Але під дзвіницею їх зупинили: 

— Хто ви й куди йдете? — мужнім голосом запитав охоронець, одягнутий в жупан та шаровари. На столі перед ним стояла повна миска яєць, лежав хліб, зелена цибуля та інша їжа.

— На гостину до князя.

— А хто ви? Ви острожани чи ні? Я перевірю, чи ви острожани. Якщо ви йдете по вулиці Татарській з ринку і повертаєте праворуч, на яку вулицю ви потрапите?

— Красногірська.

— Вірно. А хто в нас зараз є очільником поліції?

— Аваков, — вигукнув молодий хлопець, і всі почали сміятися. 

— Де ти є? Славний гетьман Алі і славні татари острозькі. Так, бачу ви зовсім не острожани, та й одяг у вас взагалі незвичний. У вас є останній шанс. Грицька Баламута знаєте чи ні?

— Знаємо.

— То ви знаєте, що він вчудив?

— Знаємо.

Чоловік починає розповідати, що князь захотів побудувати кам’яну башню. Для цього йому потрібен був розчин, який скріплювали яйцями. От князь і віддав наказ, щоб всі, в кого над хатою є камин і з нього йшов дим, кожної неділі здавали по 10 яєць:

Але цю данину ніхто не хотів їздити збирати, а знаєте чому? Ви подивіться, які в нас дороги, як ці яйця довезти, побиті всі були. І тоді якраз в цю пору і Грицько попався був на крадіжці, мали йому відсікти голову, але якраз в князя був гарний настрій і він каже: так, Грицько, привезеш яйця, я тебе помилую. Якось він поїхав, привозить яйця — усі цілі. Князь слово дотримав, відпустив Грицька. Прийшла пора вже робити цей розчин, вони за ці яйця, а вони всі зварені…

Охоронець розчаровано розбиває варене яйце й каже, що йому ще два тижні їх прийдеться їсти, щоб не пропали. Усі разом кажуть йому: “Смачного!”

Від дзвіниці група йде прямо, як наказав охоронець. Чутно звуки. Наче хтось по чомусь дзвінкому стукає. Здалека видно три ліхтарі. 

Князь Острозький зі своїми статками у 1 мільйон 200 тисяч золотих у рік переважав навіть польського короля. Звичайно ж, такі статки приваблювали до міста скарбошукачів. За легендами скарби заховані саме тут — на Замковій горі”.

Усі наближаються до джерела стукоту.

Із круглої вежі виходять два чоловіки, які шукають там скарби, і починають розмову про “бабські” повір’я та форму Землі:

— Усе, це треба кидати. Пам’ятаєш, як та баба казала, що як заграють три півні — нам все, нам капець. Заграло два.

— Юхиме, слухай, це все бабські побрехеньки. Ти ще скажи, що Земля кругла.

— Ага, а чого ти тоді не котишся? Земля плоска.

— Як лисина Герасима Смотрицького

Скарбошукачі сумно кажуть, що кілька днів працюють, а скарбів досі не знайшли. Згадують про відро, в якому не скарб, але теж їх знахідка — мівіна. Кажуть, що то “мібіха”, і просять екскурсійну групу це довести. А ще згадали за скрижаль, хоча вони  не були впевнені скрижаль то чи камінь.

— Дивіться, на ньому напис з 19 століття. Путін…” (просить дівчину з групи допомогти дочитати — ред.)

— Не треба, всі й так знають.

— Це в історії.

 Скарбошукачі провадять якусь легенду, не знають, чи копати їм далі. Та коли група від них відійшла до замку, знову стало чутно стукіт: усе-таки вирішили копати. 

Нарешті всі відправилися до князя.

Холодні блакитні стіни його замку тримають на собі портрети та картини. Вузькі дерев’яні сходи не радо скриплять під кількома десятками гостей. Поки всі вмощуються на широкій лаві, князь мовчки чекає за столом. На столі його велика книга — Острозька Біблія. В гостині темно, тільки збоку червоне полум’я миготить у камині. Усі мовчать. За годину шляху до князя ще ніхто не мовчав. Чекають, коли встане князь.

Одягнутий в сині шаровари, з червоною довгою накидкою з-під якої виглядають мереживні рукави м’ятного кольору, він ще хвилину мовчки сидить за столом і пише. 

Неквапливо, з паузами, князь Острозький починає говорити під супровід дуже тихої монотонної мелодії: 

Відправив я гінців своїх у всі країни світу, і в ближні, і дальні, до Риму й Афін, до Олександрії Єгипетської, щоб вони там шукали, скуповували письмена старі церковні, тексти біблійні і везли сюди до Острога…”

У гостині князя час від часу западає тиша, коли він робить довгі паузи, і чути як хтось голосно дихає. А коли князь Острозький торкається до Біблії, то по шкірі біжать мурахи.

“Ну а до вас я звертаюсь із проханням, із наказом, — продовжує князь, — де б, у які краї доля вас не завела, де б ви не бували, всім завжди цікавтеся, збирайте письмена старі, стародруки церковні й Біблії. Зберігайте їх і сюди привозьте сюди, у те місце, де колиска нашої першої…першої православної Біблії”.

Коли гостини у князя закінчилися, екскурсоводка ще щось розповідала про замок. Але мало хто її слухав, бо мурахи по шкірі ніби досі пробігали у кожного з відвідувачів.

Усі залишають замок. Прощаємося з охоронцем, який все ще біля дзвіниці їв варені яйця. Але незвичайна ніч у музеях ще не закінчується. На гостину до князя прямує інша група…

Реклама