“Я сприймаю українські танці, як щось рідне”, – американка Колін

Колін – американка з української діаспори. Її прапрабабуся родом із Одеси. Дівчина займається українськими народними танцями, бо так відчуває більший зв’язок зі своїм корінням. Колін очікувала, що в Острозі всі будуть ходити у вишиванках так, як це роблять у діаспорі. Дівчина любить острозьких дітей і дуже хоче вивчити українську. В Острог Колін приїхала за програмою імені Фулбрайта на рік. Це програма навчальних обмінів.

В академії вона викладає, але в Україну також приїхала, щоб займатися народними танцями 

Є різні типи цієї програми. Я приїхала в академію як асистентка викладачів. Зазвичай це для молодих учасників/ць, бо єдиною вимогою є ступінь бакалавра. Маю дуже щільний графік, але мені це подобається. В академії працюю викладачкою англійської мови на неповний робочий день. Я часто намагаюся зробити більше, ніж можу. Це не завжди погано, поки в мене вистачає енергії. До програми теж вчителювала, хоча в мене не було такого великого досвіду викладання в університетах, більше в школах. Також кожен учасник/ця програми повинні мати ще одну причину, щоб приїхати в Україну, окрім викладання англійської. У мене – це займатися українськими народними танцями. Загалом ця причина є індивідуальною. Наприклад, мій друг у Харкові вивчає українську історію, а подруга в Черкасах захоплюється вишивкою. Тому вона навчається робити вишиванки.

Вона сприймає українські танці, як щось рідне

Колін вивчає українську в академії разом із  Джефрі, студентом із Нігерії. Інтерв’ю з ним можете прочитати тут.

Я хочу вивчити українську мову. У Штатах чула її впродовж 11 років, бо належу до української діаспори у Філадельфії. У США є українські культурні центри, танцювальні ансамблі, школи, організація “Пласт”, як тут. Це все є частиною українських діаспор.

Коли заповнювала заявку на програму Фулбрайта, мені потрібно було вибрати країну, в яку хотіла би поїхати. Я приїхала в Україну через належність до діаспори й тому що з 11 років займаюся українськими народними танцями. Це моя пристрасть. 

Фото зроблено “Kathy Park Photography”. Взято з Фейсбук сторінки героїні

Моя прапрабабуся була з України, як і прабабуся, але вона народилася вже у Франції. Потім мої батьки емігрували в Штати. Якимось чином українські народні танці пов’язують із моїм корінням на більш особистому рівні, ніж просто знання сімейного дерева. Я сприймаю українські танці, як щось рідне. 

Зараз я їжджу в Рівне на заняття й зв’язалася з танцювальним ансамблем у Славуті. Сподіваюсь, що танцюватиму там. 

Їздити на танці в Рівне не дуже зручно, коли останній автобус до Острога на 20:30. Тому мені потрібно або залишатися в гостелі, або їхати раніше на заняття й пропускати половину занять у академії. Але багато людей намагаються допомогти мені знайти викладачів або хореографів у Славуті, Нетішині чи Острозі. 

До речі, якщо тут є хтось, хто міг би мене вчити, це було би дуже круто.

Я хочу також побувати в регіонах України, де є якісь локальні види українських народних танців. Наприклад, Волинь чи Поділля. Наступного тижня їду в Одесу, бо моя прапрабабуся була звідти. 

Колін подобаються острозькі учні й вона не вважає мовні бар’єри перешкодою. Найкращий урок української для неї – це закупки в супермаркеті

Я також волонтерила в школі. Я познайомилася з дівчинкою в церкві, яка запросила мене до свого класу. Це було чудово. Вони просто найкращі учні. Перед тим, як сюди приїхала, мені сказали, що українські діти дуже добрі та виховані. Я думала, чи могла би зі свого досвіду в інших країнах назвати так учнів, яких навчала. Але в Україні точно.  

Острозька академія дуже популярний університет. Коли я казала людям у Штатах, що збираюся сюди, з діаспори мені відповідали, що він дуже знаменитий, добре організований і некорумпований. 

Мої студенти/тки часто питають, що думаю про Острог. Це ж маленьке місто. Я їм відповідаю, що  все нормально, раніше навчалася в набагато меншому місті у Штатах. Звісно, враховуючи те, що це українське місто, то для мене Острог є чимось іншим, але за розміром та кількістю населення – нічого незвичного. 

Тут всі такі милі, навіть якщо вони не говорять англійською. Я кажу, що можу українською. Мовні бар’єри не повинні бути перешкодами, а навпаки, оригінальним шляхом для порозуміння з іншими. Гугл перекладач дуже допомагає. 

Я справді хочу вивчити українську, тому намагаюся постійно використовувати ті слова чи фрази, які вже знаю. Це допомагає мені подолати мовний бар’єр. 

Найкращий урок української для мене – це закупки в супермаркеті. 

Коли на касі чую слово “карточка”, даю банківську карту, а потім виявляється, що в мене питали про бонусну. Тепер зрозуміла, що “карта” – це банківська, а “карточка” – бонусна. Коли в мене її питають, кажу українською: “Я не маю карточки”.

В Острозі Колін найбільше любить спільноту католиків, в академії – проводити час зі студентами та професорами

У принципі, у мене не було стереотипів перед тим, як сюди приїхала. Хоча я очікувала побачити більше людей у вишиванках, тому що в українських діаспорах люди суперпатріотичні. Це нормально, бо вони намагаються культурою заповнити те, що вони не тут. Ми в діаспорі можемо одягати вишиванку кожен день, нам це подобається. У нас є забави й Маланка [Щедрий вечір – ред.]. Я очікувала, що тут буде так само, але це не так. 

В академії мені найбільше подобається проводити час із студентами/тками й професорами/рками, знайомитися з чудовими людьми, які викладають тут.  Я просто насолоджуюся своєю роботою.  

В Острозі найбільше люблю спільноту католиків, церкву, в яку постійно ходжу. 

Як американка, розумію відмову від святкування Геловіну. Якби була з іншої країни й не виросла на традиційній рекламі цього свята у Штатах, я би теж вважала Геловін дивним святкуванням. Ми його не поєднуємо ні з чим релігійним. Тому це було культурним шоком для мене. Я чула, що в академії є заборона на святкування Геловіну. Я не думаю, що ці люди точно неправі. Але мені здається, що сприйняття свята як чогось поганого не є необхідним.  Якщо не тільки християни святкують Різдво, то ми можемо святкувати Геловін. 

Анна Москвич

Фото: Ольга Верещук