Я формувала імідж України

0
566
Реклама

студентка про навчання за обміном у Литві

Одногрупники-іноземці дивувалися, що українська студентка знала чотири мови та постійно питали, чи справді в Україні йде війна. Так розповідає про півроку свого навчання в Литві студентка Острозької академії Настя.

“Так могла б виглядати Україна, якби ми попрацювали”, – порівнює Литву та Україну дівчина. 

Настя – студентка та волонтерка музею Острозької академії. Восени вона поїхала до Литви за обмінною програмою Ерасмус+. Цей проект розрахований на студентів, викладачів та науковців країн-членів Євросоюзу. Програма дає можливість навчатися, проходити стажування чи викладати в іншій країні.

Навчання в Литві

Під час обміну я навчалася в Клайпедському державному університеті прикладних наук на бізнес-факультеті, вивчала спеціальність «Адміністрація туризму».

Мені важко порівняти навчання в Литві та Україні. Тому що наша програма була пристосована саме для іноземних студентів.  Якщо порівнювати з литовцями, то вони мали набагато більше навантаження. Наше навчання було організовано англійською – це одна з основних умов Ерасмусу+.  Студентів поділили на різні спеціальності. Попередньо  дали можливість обрати предмети, які ми хочемо вчити, і кожному зробили індивідуальний розклад занять.

Особливістю литовського університету було те, що він направлений на практичні спеціальності. Серед моїх колег по Ерасмус+ були медики, інженери, викладачі, туристи, менеджери.  Це та особливість, якої немає в Україні, бо в нас більше наукових університетів. На спеціальності, яку вивчала я, вже з першого курсу  першого семестру в студентів була практика.

Настя розповідає, що під час бакалаврату студент/ка може брати участь у обмінній програмі, що триватиме не довше одного року. Є  обміни, що розраховані на одне півріччя, декілька тижнів або місяців. Тому, щоб витратити весь ліміт часу, їздити на програми Ерасмус+ можна декілька разів.  Система ліміту оновлюється, якщо студент/ка вступає на магістратуру.

Жити й не економити

Коли ти їдеш на навчання тобі надається грант, який можна використати на оплату гуртожитку та власні потреби. Його розмір залежить від держави, з якої ти походиш і у яку  їдеш. Це система, яку вираховує Європейський союз. Вони беруть до уваги індексацію життєвого мінімуму обох країни.  Тобто ми усі мали різні стипендії. Вони коливалася від 400€ до 800€  на місяць. У мене була одна з найвищих стипендій. Я отримувала близько 700€, а мої колеги з Польщі 400€. Чому це так – для мене загадка. Але загалом усім нам вистачило стипендії з головою , щоб прожити круто, не економлячи.

Плата за гуртожиток коштувала 90 € на місяць. У місті був окремий гуртожиток для студентів з Ерасмус+, але він був закритий на ремонт. І нас поселили в звичайний до литовців. Гуртожитки зовсім не відрізняються від українських, умови дуже схожі, але не більше трьох людей у кімнаті та багато блокових кімнат, де є окремий душ.  Також було зручно те, що у кожного з нас був ключ від кімнати та магнітний – від вхідних дверей. Тобто вахтеру не потрібно було відкривати нам двері. Але після опівночі внутрішні двері гуртожитку могли закриватися.

Всі студенти, незалежно від національності – однакові

Коли я їхала в Литву, то думала: «Блін, я зустріну різних студентів. Вони будуть від мене відрізнятися. Вони розумніші, активніші, не такі ліниві».  А коли я приїхала, то зрозуміла, що всі студенти, незалежно від національності – однакові. Моя група складалася близько з десяти чоловік. Більшість студентів у ній майже не робили домашнього завдання. Вони подорожували, пропускали пари та не дуже відповідально ставилися до навчання. Жоден із моїх колег не мусив вчитися паралельно в обох університетах,  як я. Коли вони їхали на програму, їхній університет автоматично закривав їм усі предмети. Я критична до себе і так не вважаю, але мої друзі та колеги казали мені, що я найвідповідальніша студентка. Насправді Острозька академія та українська освіта робить нас більш свідомими.

Формувала імідж України

Коли я приїхала у Литву, то зрозуміла, що так могла би виглядати Україна, якби ми попрацювали. Насправді,  не можу для себе визначити, що означає бути в Європі. Бо в Острозі я відчуваю себе так, ніби я в Європі, на відміну від Дніпра, з якого приїхала.  Для мене колись і Острог став закордоном начебто.

Обмін показав мені наскільки українські студенти є розумними. Я була однією із наймолодших учасниць програми. Середній вік іноземних студентів був 23 роки. У свої, на той час 19 років, я розмовляла з друзями-іноземцями чотирма мовами: українською, російською, англійською та польською. Ніхто з них не знав так багато мов, лише свою рідну та англійську. Згодом приїхали мої колеги з України. Вони теж  розмовляли мінімум чотирма мовами, а деякі ще й німецькою. Їм усім 19-20 років. У студентів з Ерасмус+ були круглі очі, для них це був шок і для литовців теж.

Найбільш поширене питання, яке вони мені задавали –  “Чи справді в Україні йде війна?”. Я відповідала: «Так, справді». Ми багато говорили про політику та історію. Але мені пощастило, бо у мене була компанія, що не мала упереджень. Не скажу, що я розбивала якісь стереотипи, а радше формувала імідж України. Багато моїх знайомих сказали, що приїдуть до України, бо їм цікаво. Але я казала їм: «Друзі, я не середньостатистична українка». Не скажу, що я особлива, але стереотипною представницею України  себе не вважаю.

 

Ольга Верещук

фото надані героїнею

 

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here