ЗНО-2016: погляд зсередини

0
5122
Реклама

“Ну все, час вийшов! Уже всі зібралися. Зараз я зачитаю правила і далі будемо виконувати все по них”,

– говорила одна із «наглядачок» у класі, де я складала Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) 2016.

5 травня – для когось звичайний день, а для абітурієнтів – початок страждань і великих мук.

«Я, нібито, готувався, але все одно переживання є»,


«В мене таке враження, що я забула якісь документи»,


«Та це лише квіточки, попереду ще таких 3, а потім ці університети… оооййй»,

– майбутні студенти відверто занепокоєні.

Нас почали впускати до пункту тестування. Перевірили паспорт та сертифікат. Впустили. Знаходжу себе у списку, що прикріплений до стіни.

10.30 – я встигла. Аудиторія номер 13, гарне число. В аудиторії відмітилась, моє місце 13 – знову мені щастить.

Абсолютно всі речі потрібно скласти на спеціально відведену парту, а телефон – вимикати (головне потім вчасно забрати СВОЇ речі).

Клас. У кожного є своє царство – парта.

10.50 – більше нікого не пускають. Чорні ручки, паспорт, перепустка і бланк для відмітки про присутність. Дівчата ховають цей бланк, бо там фотографії, які їм, очевидно, не подобаються. У повітрі відчувається напруга.

Читають правила, серце б’ється швидше з кожною фразою. За третім столом від головного «наглядача» сидить хлопчик. Його викликають до столу для огляду документів, перевірки надійності пакетів. Завірили, розписалися. Все прозоро. Роздають бланки відповідей. У старшої «наглядачки» трясуться руки (очевидно, вона вперше тут), хоча вона намагається себе стримувати. Нас кодують (як у магазині – штрих-кодами). Вочевидь, це потрібно для об’єктивної перевірки, щоб «перевіряльники» не дізнались хто автор відповідей. Тепер роздають тестові зошити. Знаєте, як це, коли перед тобою лежить щось неймовірно просте, але ти можеш перехвилюватися і натворити усякої всячини? А від цього тесту залежатиме твоя, можливо навіть, кар’єра. Насправді, у цей момент і лише зараз більшість почала розуміти всю важливість того, що відбувається.
На зворотній стороні бланка відповідей типу А (бо ще є Б) ми пишемо наступне:
«З правилами заповнення бланка відповідей, правами та обов’язками абітурієнта під час проходження зовнішнього оцінювання, порядком подання апеляцій ознайомлений /-а.
Номери мого робочого місця, отриманого мною тестового зошита та наліпки зі штрих-кодом на бланку відповідей збігаються». 

Все серйозно.

11.30 – назад дороги немає. Розгортаю зошит. Наголоси, розбір речення, порівняльні звороти… а ще – читання (твір на цілу сторінку потрібно прочитати, а потім дати відповіді на питання про нього), ще й твір написати. Як його все встигнути за 180 хвилин? Вирішила трохи відсторонитися від тестів та почала думати над твором. Тема твору: “До чого ж зрештою треба дослухатися в житті – до розуму чи до серця?”. Легенька тема, можна наговорити про любов, про тяжку долю жінок у творах Шевченка, Квітки-Основ’яненка. Про те, що сьогодні більшість слухають свій розум, а серце кудись відійшло на задній план… Багато про що можна написати.
Щойно я наштовхнулася, як мені здалося, на правильну думку, як тут технологічна перерва.

Чоловік у формі та з металошукачем грізно зайшов до класу. Дві тітоньки з печаткою та ручками зайшли за ним. Все серйозно. Жіночки почали обходити кожного, перевіряли документи, ставили штамп про присутність та нагороджували власним афтографом. Чоловік у формі теж обходив кожного. Він перевіряв наявність недопустимих приладів: телефонів, плеєрів тощо – зчитувальних пристроїв. У нас все спокійно. Нікого не вигнали. Технологічна перерва закінчилася. Всі сумлінно почали знову скрипіти ручками. Тиша.

Раптом, у вікно вдарилась пташка. Щось страшне віщується, подумалося мені, але ніхто навіть не звернув увагу. Пишемо далі.
Зробила тести, накидала твір. Занепокоєння зросло, адже залишилося півгодини до кінця, тому переношу відповіді у бланк А. Дописала твір і швидко почала переписувати його у бланк Б. Залишилося 2 хвилини. Хоч мені й не потрібне це ЗНО, та за ці півгодини навіть я почала хвилюватися. Але значно дужче непокояться майбутні випускники. Бідні діти.

Здали бланки. Всі видихнули з полегшенням. Сказали зачекати 10 хвилинок, тоді можна буде забрати чернетку. На вулиці всі з усіма знайомилися і обговорювали тести.

За півгодини нас знову запустили. Всі залітали у вузенькі двері, й кожен намагався встигнути першим.

Виходили по-одиниці, втупившись носом у свої зошити. Ті обговорюють, ті сперечаються за правильну відповідь, ті звіряють. Галас. Паніка.

“Я написав погано. Бо я так вирішив, що все погано”,
– ділиться не дуже оптимістичним настроєм хлопчик.

Шевченко писав: “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя…”. Тож головне – вчитися, тоді й тести, навіть такі як ЗНО, не будуть псувати настрій.

Псевдоабітурієнтка Катерина ДАЦЕНКО

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here