Реклама

Як працевлаштуватися в Польщі?

Заробітки за кордоном  уже стають тенденцією.  Хіба серед ваших знайомих, родичів чи друзів немає того, хто б там не побував?

Один із оптимальних варіантів – Польща. Близька дорога, спорідненість мови, можливість заробити набагато більше, ніж в Україні.

На роботу за кордоном можна поїхати двома шляхами: легальним працівником/працівницею або псевдотуристом/псевдотуристкою. Перший шлях – витратити кошти на легалізацію праці (цим же отримати права та претендувати на їх захист в іншій країні), другий – ризикувати, але зекономити.

Ми поспілкувалися з острожанами та острожанками, які по-різному працевлаштовувалися у Польщі. Що на них чекало після перетину кордону, та чим закінчилися заробітки – читайте далі.

«Так і не дочекалися того «завтра»

Вона хоче жити лише в Україні. У неї двоє дітей, недобудований будинок та  дохід 6 тисяч  гривень на місяць.

У неї було всього два місяці, щоб працювати у Польщі, тоді коли запрошення на отримання візи виробляють на півроку. Тож вона вирішила виготовити фіктивне запрошення, щоб отримати офіційну візу.  Зробити це їй допоміг один чоловік. Про нього вона мало розповідає. Лише те, що це українець, який колись працював у Польщі та має зв’язок з двома фірмами, що можуть виготовити фіктивні запрошення.

Наша героїня з особистих причин відмовляється розголошувати своє ім’я.  Ми умовно називатимемо її Тамарою.

Що ж чекало Тамару після перетину кордону?

Жінка розповідає: коли  збиралися на роботу з подругою – квапилися. Попередньо домовилися з роботодавцем – одразу приїздять  і  в той же  день виходять на роботу. Це було 2 червня, якраз перед Трійцею. У Польщі обіцяли житло з гарними умовами, у квартирі – лише дівчата. Коли приїхали, то ні роботи, ні житла обіцяних не було. Натомість жінок чекав двоповерховий «будинок-бардель». Так його називає Тамара.

«Там усі жили «на кучу»  –   на одному ліжку і жінки, і чоловіки. Усі курять, п’ють, а потім розповідають, як за дітьми і чоловіками/жінками скучили», –  говорить жінка.

Там Тамару та її подругу зустрів їхній роботодавець Іван, українець, до речі.

«На вигляд – зек. Казав, що працює на складах «Żabka». Там і ми мали  працювати, але так і не дочекалися того «завтра»,  якого Іван мав нас зареєструвати, – розповідає жінка, – Іван приїжджав щодня з іншим хлопцем, а то й двома.  Намагався то обняти, то пропонував наодинці покататися. Ми з подругою дві ночі спали одягнуті. Як спали, кімарили, бо і в кімнаті, і на сусідніх ліжках спали підозрілі чоловіки».

Урятувало тільки те, що родичка подруги Тамари тоді працювала у Польщі: збирала полуницю. Так і не дочекавшись офіційної реєстрації на складах, жінки  поїхали до неї.  Без роботи у Польщі «сидіти» не було сенсу.

«Іван кричав,  що ми в теплицях потравимося, але підвіз машиною до автобуса.  Більше я його не бачила. Той чоловік, який допомагав мені оформляти документи в Україні, клявся, ніби не знав, що так вийде. Хоча я більше контактувати з ними не буду, і подруга моя теж», – зазначає Тамара.

На новій роботі все склалося зовсім по-іншому. Цього разу умови праці Тамару влаштували:

«Житло надавали безкоштовно за умови відпрацювання двох місяців. Харчування – за свій рахунок. Хто хотів працювати та заробити, той і заробив. Хто хотів на халяву грошики мати, відповідно, нічого й не отримав. Відношення поляків точно таке, як наше до них. Якщо ми по-людськи, то і до нас так».

Однак і на полуницях Тамара з подругою працевлаштувалися неофіційно:

«Для страховки підписали «Umowa o pracę» ( укр. «Договір зайнятості»). Але документ був «порожній»: не зазначено ні умов праці, ні оплати і так далі. Коли б приїхала якась служба перевірки, то все вписали б, тоді пан платив би за нас більші податки, а нам – меншу зарплату».

У цьому році Тамара знову збирається їхати на ту ж роботу з полуницею. І знову нелегально.

«Важко знайти нормальну роботу на такий  короткий термін, як два місяці», –  пояснює жінка.

«Простий робітник не в змозі самостійно себе убезпечити»

Історія, яка трапилася з Тамарою, – далеко не єдиний приклад негативного досвіду роботи закордоном. Що ж ще може чекати на українців-нелегалів й українок-нелегалок на роботі у Польщі, нам розповів голова профспілкової організації «Трудова Солідарність» Віталій  Махинько. За його словами,  «Трудова Солідарність»  – єдина організація, яка підтримує не лише легальних працівників, а й нелегальних.

Серед найпоширеніших скарг українських заробітчан і заробітчанок Віталій Махинько виокремлює невиплату заробітної плати. Друге місце, на його думку, займають порушення з оформленням на роботу.

«Наприклад, людина планує працювати легально, а роботодавець через різні маніпуляції змушує її розпочати роботу, не оформивши всіх документів. Або ж дуже часто робітнику дають підписати договір польською мовою, забирають усі екземпляри, не залишивши працюючому навіть ксерокопії. Таким чином, робітник наче підписував якісь документи, а що саме – не знає. Потім, коли він захоче звільнитись, може виявитись, що в договорі передбачено штраф за звільнення – 1000 злотих. І таких випадків дуже багато»,  – пояснює Віталій Махинько.

Виникає запитання, що ж робити заробітчанам і заробітчанкам, щоб не потрапити в пастку до роботодавця, адже не завжди вдасться знайти альтернативу так, як це сталося з Тамарою.

«Як показала практика, на превеликий жаль, простий робітник не в змозі самостійно себе убезпечити. Це неможливо зробити у своїй країні, а в  чужій – тим паче. Убезпечити робітника може тільки сильна організація», –  розповідає  Віталій Махинько.

 

Якщо робітник все ж працевлаштовується сам, йому варто врахувати декілька речей. Як зазначає пан Віталій, насамперед, коли приїздите на роботу, варто поспілкуватися з робітниками: як довго вони працюють, скільки заробляють, чи є затримки виплати зарплати. Якщо ніхто не працює більше декількох місяців, ви не можете знайти того, хто отримав хоч раз зарплату, то треба тікати від такого роботодавця (як це і зробила наша героїня Тамара).  Але зараз у зв’язку зі змінами в законодавстві, що вступили в дію з першого січня, це зробити важче.

Звісно, коли робітник працює нелегально, і його права порушують, імовірність вирішення проблеми менша.  Однак це не означає, що не варто звертатися до таких інстанцій як Державна Інспекція Праці (Państwowa Inspekcja Pracy) або в Трудовий суд (Sąd Рrасу). Про ризики, які виникають у таких ситуаціях, Віталій Махинько розповідає так:

«Звернувшись до правоохоронних органів, працівник буде депортованим. Але бувають випадки, коли це єдина можливість захистити і врятувати своє життя. Торгівля людьми – це не якась фантастика. Якщо Вас примушують працювати, погрожують, заганяють у борги, відбирають документи, то треба терміново звертатися до поліції».

Голова профспілкової організації говорить, якщо людина боїться звернутися до правоохоронних органів, вона може звернутися до їхньої організації.

«Я знав, скільки відпрацював»

Як бачимо, нелегальне працевлаштування несе ряд ризиків та значно зменшує захист власних трудових прав.

 

Як же можна працевлаштуватися легально, і що з цього вийде, ми дізналися у студента НаУ «Острозька академія» Євгена Леника. Хлопець півроку пропрацював у Польщі. Улаштовувався на роботу через українську приватну фірму. Витратив 150 злотих за вакансію та ще 150 – за дорогу.

 

 

Як зазначає Євген, ніяких інших виплат чи відсотків з його зарплати не йшло до чужих рук. Щоправда, спочатку Євгену виготовили формальне запрошення, щоб відкрити візу. Після приїзду в Польщу, хлопець офіційно оформився у польській фірмі.

«Просто використав запрошення, щоб отримати візу і перетнути кордон, оскільки завчасно не знав, де працюватиму. Знав лише, у яке місто їду», – пояснює хлопець.

Євген працював у будівельній галузі. Його робочий день зазвичай тривав з 7:00 до 15:00, хоча іноді, коли бригада не вкладалася в терміни, доводилося працювати 10-12 годин. Житлом і харчуванням – не забезпечували.

Лише у відрядженнях надавали готель та 30 злотих на їжу. І для роботи фірма за свій рахунок купувала спецодяг.

«Зрозуміло, що поляки отримували більшу платню. Але насамперед тому, що довше працювали та були більш кваліфіковані. Перші два місяці я отримував 9 злотих на годину, один місяць – 10. А потім, із грудня, зарплату підвищили до 11 злотих. Згодом отримав премію за сумлінну працю.  Порахувати свою зарплату за місяць – не проблема.  У кінці робочого дня бригадир у табелі зазначав кількість робочих годин, то я знав, скільки відпрацював.

Я не відчував до себе ніякого особливого ставлення через свою національність. Цілком задоволений колективом та керівництвом, яке було відкрите у спілкуванні з працівниками», – розповідає Євген.

Як бачимо з історій Тамари та Євгена, працевлаштуватися у Польщі можна по-різному. Від того, як ви знайдете роботу та підготуєте документи, залежатимуть не тільки умови вашої праці, а й ваша безпека.

Богдана КАПІЦА

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here