Стефа, Піксель та інші собаки: як пройшов марш за права тварин в Острозі
Сонячно, хоча вже й п’яте вересня. Обідній час, на площі біля Будинку культури зібралося близько двадцяти людей і дві собаки. З колонок голосно лунає музика, попід сценою розвішані плакати. Сьогодні в Острозі відбувається акція в підтримку прав тварин.
Ближче до початку події людей стає більше: деякі приходить із розмальованими ватманами. Усі розмовляють, собаки граються, діти катаються на радіомашинках. Уже через декілька секунд ця площа розділиться навпіл. На одному боці — люди з лозунгами про права тварин, з трагічними історіями, з переконанням, що тваринам теж боляче. На іншому — містяни, які не цікавляться акцією, що відбувається поруч.
На сцену підіймається волонтерка Світлана Панченко. Вона займалася організацією маршу за права тварин в Острозі.
— Рада вітати цю невеличку кількість людей… — починає вона й усі замовкають. З іншого боку площі доноситься дитячий сміх.
Світлана розповідає, що марш за права тварин відбувається в Острозі вперше, хоча вся Україна почала доєднуватись до нього ще в 2017 році. Це була ініціатива гуманістичної організації UAnimals.
У першому Всеукраїнському марші взяли участь 17 міст України. У 2018 році — доєдналося вже 18, у 2019 — 24 міста.
Карантин не дозволив провести марш у 2020 році, але цього року заявки на проведення маршів подали аж 30 міст України. В Острозі його провели у формі акції.
— Навіщо ми вийшли сьогодні на марш за права тварин? Хіба можуть люди на вулицях щось змінити? Так. Голос тварини більшість не чує. Голос одного волонтера можуть проігнорувати. Голоси тисяч не помітити складно, — говорить Світлана зі сцени. Руки в неї трохи тремтять.
Людей дедалі більшає. Собак теж.
На сцену запрошують волонтерку Людмилу Хому. Вона дякує всім присутнім, а потім закликає звернути увагу на маленького білого собаку в натовпі.
— Цю собачку декілька років тому вивезли в домашню яму, біля зупинки на Нетішин. Вона сиділа в болоті під лавочкою. Абсолютно нікому не потрібна. Ми її лікували, не давали народжувати зайве потомство, збирали гроші на стерилізацію. Але не встигли: хтось вивіз її в Нетішин і стерилізував. Ми поїхали, привезли її… Вона в автомобілі їхала, як бариня! — посміхається, — І ось подивіться! Як гарно виглядає собачка, якщо її забрати додому.
Собаку звуть Стефа. Якщо офіційно — Стефанида.
— Це ж та собачка, що забрали з ями. Вона в нас уже рік. Полікували, відмили її, бо повністю сіра була, — пояснює її господар. Потім помічає, що Стефу з іншим собакою фотографують.
— О! Ну тепер вже будете звьозди! — коментує він та сміється.
Від життя в ямі й до зірки сьогоднішньої події — рік життя в нормальній родині.
— Добро — це завжди добро, — підсумовує історію про Стефу Людмила Хома.
— Зараз заплачу, — говорить дівчинка у світлому пальто. Я киваю.
На заході підіймають багато тем: розповідають про дельфінарії, цирки, косметичні вироби, хутрові ферми та притравочні станції.
У багатьох волонтерів на очах блищать сльози. Люди мовчать, не відводять погляду від сцени. Граються тільки собаки, що прийшли з господарями.
Про хутрові ферми розповідала волонтерка Тетяна Климчук. На акцію вона прийшла з Пікселем — активним лабрадором, що обнюхував усіх.
— За мамою рветься! — позіхає жіночка. Вона тримає Пікселя, поки Тетяна виступає.
Піксель насилу дочекався кінця виступу, зірвався з місця й побіг до Тетяни.
— Так, ми можемо організувати стерилізацію завдяки Свєті Панченко чи Олі. Але цього недостатньо. Нам потрібне локальне місце! І нам потрібен ветеринар на постійній основі, до якого можна звернутися. Місто гарне, але ветеринарів у нас немає! — наголошує зі сцени волонтерка Марина Мартиросян.
Деякі волонтерки говорять про виховання молоді. Засмучуються, що сьогодні на площі замало батьків з дітьми, замало людей.
— Я довго думала: іти чи не йти? У мене було багато причин, щоб не приходити. Але потім я побачила коментар якогось пана з Нетішина під постом Світлани: Ви влаштовуєте черговий цирк. Ви нічого тим виходом на вулицю не доб’єтеся! Питання “іти чи не йти” більше не було, — розповідає волонтерка Тамара Поліщук.
— У мене 15 тварин вдома. Я нікого не закликаю брати 15 тварин…Це наша першенька! Їй 11 років. Ми підібрали її на цій площі, — відволікається пані Тамара на білого собаку, що пробігає повз сцену, і продовжує, — якби у кожного була змога взяти одну тварину, то бездомних не було б.
— У мене були білі миші в хаті, білки, сови, кури, їжаки, два вужі під ванною, схований у шафі кажан. Він жив у мисці, кожного дня їв м’ясо та молоко. Жив там, аж поки мамі не знадобилася миска. Довелося вивозити його в село, — розповідає волонтерка Ольга Шевчук про своє дитинство. За сумісництвом — господарка тієї самої Стефи.
Між інформаційними виступами волонтерок були розважальні номери: пісні та вірші.
Організаторка акції пояснила це тим, що хотіла зацікавити й долучити більше людей. Дякувала всім, хто відгукнувся.
Завдяки волонтерам вдалося зібрати кошти на цукерки та іграшки для дітей, які намалювали плакати.
Школярів було небагато. Більшість із них — вихованці спеціальної школи №1. Але окрім них на акцію прийшли ще дві дівчинки з загальноосвітньої школи №1. Плакат зі спеціальної школи №2 принесла завучка з виховної роботи, бо дітей з інтернату на вихідні відпускають додому.
У кінці учасників конкурсу запросили на сцену та вручили їм подарунки.
— Разом ми сила! — говорить організаторка події Світлана Панченко.
— Дя-ку-є-мо! — лунає з натовпу, але ніхто не встигає підхопити, бо Світлана вертається до мікрофона. Щось забула сказати. Ще хвилиночку, ще секундочку — в Острозі нечасто говорять про права тварин. Ще не все.
Ще треба боротися.
ФОТО: Таїсія Савош.
