“Зараз не той час, коли можна сидіти вдома”, — острожанин Дмитро Кір′янчук

0
4165
Фото: Район.Острог
Реклама

З Дмитром Кір′янчуком мене знайомлять у волонтерському штабі 2 березня. Кажуть, що треба встигнути записати з ним інтерв’ю сьогодні, бо завтра він вже поїде на фронт. 

Пластун, волонтер, водій, батько, вчитель у школі для дітей з порушеннями слуху розповів про своє волонтерство в Острозі та складний шлях в армію. 


Мене не викликали в армію, бо у мене три освіти і троє дітей. Поки я вчився, до тих пір не викликали. Потім одружився…

У чотирнадцятому році ходив у військкомат, вони мені сказали: “Ну, куди, в тебе троє дітей. Сиди і виховуй”. Мені було двадцять чотири роки. Потім, правда, подзвонили, почали питати: “Чи не хочете ви на контракт?“. Я не встиг відповісти, бо почув, що інший голос щось йому пояснює. І він сам мені: “А, зрозуміло. Ви не хочете на контракт”, — і поклав слухавку.

Я працюю вихователем у школі для глухонімих, а ще, як це зараз модно писати, інженером-електроніком. Вся комп’ютерна техніка, там, віндоус поміняти, налаштувати програми, з якими ми працюємо, для слабочуючих дітей, ну, це все на мені.

У перший день війни ми всіх дітей віддавали безпосередньо батькам, після того повернувся додому, забрав своїх дітей, завіз до тещі. На другий день там зробили бомбосховище у підвалі. А далі що? Що я буду вдома робити? Я активний, я пластун, коли навчався в академії, то дуже багато пластував, зараз вже трохи менше. Але що я буду вдома робити? Приїхав до волонтерського штабу, сказав: “Ось мої руки і колеса“. Та вже й тут допомогаю всім, що треба. Завантажити-розвантажити, завезти-привезти. Я готовий тут робити всю цю роботу.

Зараз не той час, коли можна сидіти вдома.

Сьогодні у школу, де я працюю, прийшов лист з області: “Всім військовозобов’язаним з’явитися у військкомат”. Я, як виконавець, швиденько зібрався і приїхав. Мене спитали: “Вперше прийшов?“. Я кажу: “Нє, я в перший день війни ввечері вже був тут, записувався добровольцем”. Мене тоді відправили додому, бо ж не маю ніякого бойового досвіду. Я казав, що можу допомагати. Розбираюся в комп’ютерах, можу тут, можу в теробороні, можу в армії. Мені запропонували підписати контракт, а я не можу йти на контракт.

А це після листа вже кажу: “В перший день був, записувався”. Знайшли. Ага, кажуть, що дійсно записаний, що бачуть, що хочу. Кажу: “Так, хочу”.

Мені сказали: “Добре. Можете навіть сьогодні”, — а ззаду гукають, мовляв: “Ні, сьогодні вже поїхали. То значить завтра”. Кажу, що в мене є права: “Це важливо?” Вони мені: “О, це дуже важливо! Водіїв зараз не вистачає”.

Записали мене, зробили ксерокопію документів, дали повістку, сказали завтра на десяту годину по дзвінку з’явитись. Зараз є велика потреба у водіях для категорії С, бо машини є, а водії, я так розумію, служать, як стрільці.

Ред. — категорія “С”— Призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів.


Вже після того, як я дякую за інтерв’ю, Дмитро сумно посміхається:

Про те, щоб бути військовим, у мене були мрії ще зі школи”.

Нашу розмову обриває телефонний дзвінок.

РЕДАГУВАЛА АЛЬБІНА КАРМАН

Реклама