Привезти американців в Острог: 6 кроків
“English Club” проходив в Острозі 1-6 жовтня. Його організували студенти з “Campus Ukraine Ostroh” за підтримки ГО “Територія змін”. “Campus” – всесвітня студентська організація, три принципи якої: “усвідом себе”, “зміни себе” та “зміни світ”.
Співорганізатор клубу Михайло Іващук розповів нам, як в Острозі з’явилися американці та з якими проблемами стикнулися організатори.
Крок 1. А давайте зробимо це в Острозі.
Наша організація – всесвітня, тому в нас є міжнародні зв’язки. Спочатку з’явився Джон, який був лідером команди волонтерів, що приїхали. Він написав, що може приїхати в Україну з 1 по 7 жовтня. Обирали між двома містами, але все ж таки вдалося “забрати” волонтерів до нас.
Певно, ні в кого з нас раніше не було досвіду організації заходів такого рівня. Влітку ми їздили на англомовний проект “Speak Out” (ред. – англомовний літній табір), щоб побачити, як це відбувається, зсередини.
Крок 2. Хто це робитиме?
Для цього проекту треба було хоча би біля 20 волонтерів, щоб покрити все. “Ключова” команда спочатку складалася з шести людей. Потім ми набрали 16-17, не пам’ятаю точно. Але після закінчення клубу я бачу, що було би добре ще кількох.
Ми стоїмо на християнських цінностях і, в першу чергу, шукали людей, які поділяють наші переконання. Але ми були відкриті, й коли інші приходили й просто казали: “Привіт, я хочу вам допомагати”, ми були їм раді.
Серед волонтерів були “хелпери”, адміністратори класів, люди, які відповідали за чай-каву, за техніку. Адміністратори відповідали за те, щоб в аудиторіях все було добре, все було вчасно відкрито й закрито, щоб ніхто не писав на дошці. “Хелпери” комунікували безпосередньо з викладачами, гуляли з ними в позалекційний час, щоб вони просто не сиділи в готелі. Найчастіше ми виконували декілька функцій. Наприклад, я розкладав ноутбуки, потім був ведучим, потім “хелпером”.
Крок 3. Місце, їжа, час.
Клуб вирішили робити в Острозькій академії. Були складнощі з тим, що академія закривається о шостій, а нам потрібно було працювати хоча б до восьмої. Нам казали: “Ні, це не реально, робіть свій клуб о четвертій, о третій”. Але ми не могли, бо це ж американці, в них інший часовий пояс. Тобто вони й так працювали за своїм часом практично вночі. Вдалося домовитися, що волонтери будуть проводити пари для студентів ОА. Крім того, ми подавали всю інформацію про американців: хто вони, скільки їм років, де працюють. Тобто академія знала все: що ми робимо, що будемо говорити, що робитимуть викладачі.
Перше питання, яке в мене стояло: “А де ми візьмемо гроші?”. Але й самі американці шукали кошти для проекту. Вони писали своїм друзям: “Ми їдемо до України на такий проект, нам потрібно стільки коштів”. Вони шукали, й ми складали бюджет і шукали. Не було якогось спонсора, але добре, що американці живуть трішки краще за нас (сміється).
Крок 4. Та хто до вас піде?
Дуже боялися, що ніхто не зареєструється. Я чомусь був впевнений, що американці в Острозі – це на 100 відсотків “зайде”. Але після того, як ми почали домовлятися з Братством спудеїв та адміністрацією, почали закрадатися сумніви. Було якесь таке ставлення: “45 людей? Ну хто піде?”. Але коли ми запустили реєстрацію, до нас за перші 5 годин зареєструвалася вже половина потрібної кількості. Ми навіть раніше закрили реєстрацію, бо не могли взяти стільки студентів. Довелося навіть робити відбір: ми надавали перевагу 1-2 курсу. Єдине, ми взяли всіх хлопців, бо їх було дуже мало – десь до десяти.
Крок 5. Ну все, робимо.
Проект був, можна сказати, цілодобовим. Американці були дуже відкритими, ходили з учасниками на каву, гуляли, спілкувалися. Сама ж програма – 3-4 години щодня. Перша година – це урок англійської на соціальні теми з активною, корисною лексикою. Потім були дискусійні заняття. А остання година – це неформальна програма. Ми грали в ігри, а також було дві вечірки: українська та американська. На українську вечірку всі прийшли у вишиванках, принесли деруни, сирники… Музейники з Острозької академії дуже допомогли нам і навіть дали деякі експонати, щоб показати. На американській вечірці було багато американської їжі, ігри…
Звичайно, все було не так, як ми хотіли. Усе було ще краще. Коли ти робиш щось із людьми своєї культури, ти знаєш, що від них очікувати. А це – абсолютно інше розуміння всього, інша культура, інша мова. Це було для нас загадкою. Звичайно, я маю питання до волонтерів, але все було набагато краще, ніж ми очікували. Можливо, через те, що в нас немає з чим порівнювати. Але ми стали справжньою “english family”.
Крок 6. Що це вам дало?
Багато недоспаних ночей. Я завжди дуже хвилююся, і вже десь за місяць до початку проекту погано спав. Думав про те, як же це буде. Але ми дуже виросли. Люди запитували: “Як ви, з різних факультетів, робите щось разом? Де ви взагалі взялися?”. Але ми об’єдналися навколо однієї ідеї. Я бачив, як вони (ред. – волонтери) росли, і я ріс разом із ними. Я розумів, що я остання інстанція, і якщо я не буду знати, що робити, то ніхто не знатиме. Мені зараз кажуть: “Я підходив до тебе, й у тебе завжди було рішення”.
– Наприклад?
Впала картина. Ніхто її не чіпав, а вона просто впала (сміється).
А взагалі, це того варте. Коли ти бачиш реакції людей, які кажуть: “Англійський клуб – це круто. Раніше я боявся говорити англійською, а тепер можу підійти до американця й щось у нього запитати, навіть якщо не все розумію”, ти усвідомлюєш, що це не марно. Зміни – це завжди добре, навіть якщо в погану сторону. Тому що якщо людина змінюється, це означає, що вона не стоїть на місці й щось шукає.
Фото: Катерина САФОНОВА
Головне фото надане героєм матеріалу
