Я не можу піти з Острозької академії мовчки. Бо ми й надалі говоритимемо лише про рекорди й Уласа Самчука.
28 червня я випустилася з бакалаврату Острозької академії. І з того часу кілька разів сідала за цей блог. Бо сказати текстом про 4 роки важко. Бо сказати про щось непопулярне — важко. Але після тексту Ані Дікун на «4 владі» я вирішила, що маю це зробити.
28 червня бакалаври отримали дипломи. 1 вересня першокурсники отримали Біблії.
28 червня я пустила щиру сльозу на словах ректора про українську інтелігенцію. Мабуть, 1 вересня він також говорив ці слова. Я дуже хочу відповідати цьому статусу. Хочу, щоб усі ми, хто вийшли з цього університету (або йшли ним), йому відповідали. А ще відповідали статусу того відкритого, європейського вишу, про який заявляємо і яким пишаємося.
Окрім інавгурації з Гальшкою, флешмобу з першокурсниками на День академії, вручення почесним гостям меду від Пасічника, ми маємо й інші традиції. Про які соромимося говорити. Про які не пишемо пости того 1 святкового вересня. Але яких усе ж дотримуємося.
Я пропоную їх визнати й про них поговорити. Займенник «ми» — це і викладачі, і адміністрація, і студенти. Бо ми всі беремо (брали) в цьому участь. А якщо не брали, то мовчали.
Бо ми всі — цей університет.
Ми кажемо: «деканат перевірятиме присутність» на презентації сертифікатних програм і «треба мінімум 10 людей» на богослужіння до Дня захисника України. Ми створюємо враження великої кількості зацікавлених студентів для приїжджих гостей. Ми погоджуємося на ці вдавання. Гальшко, ми такі хороші актори.
Ми кличемо старостів і слухняних студентів на зустрічі з топ-гостями. Студентів, які виставлятимуть групові фото з великим пальцем догори в актовій залі. І писатимуть: «Дякую Острозькій академії за можливість побачити Порошенка». І для нас, студентів, ніби не важливо, як саме ми туди потрапили, хто з нас ставив питання і хто ці запитання писав.
Ми пишемо студентам запитання, які вони мають поставити на важливих зустрічах. Ми, студенти, вміємо добре читати. З таких маленьких білих листочків. Ми створюємо картинку перед гостями — наші студенти розумні й так добре формулюють запитання. Ми не хочемо ризикувати своєю репутацією й потенційними коштами на нашу підтримку. Репутація нам важливіша за чесність перед собою.
Ми погрожуємо своїм студентам судом за пости у Facebook про ректора. І вимагаємо їх видалити. Ми насправді так багато читаємо, що пишуть наші студенти у Facebook про академію.
Ми вимагаємо вимкнути музику в піст, пояснюючи це образою віруючих студентів. І ми ж інколи слухняно вимикаємо. Ми насправді не знаємо, скільки у нас віруючих студентів. Ми насправді не задумуємося, яких ще студентів ображаємо.
Ми вимагаємо видалити з Ostroh.info текст, який нам не подобається. Ми, правда, давно цього не робили. І добре.
Ми раніше не визнавали права дівчат на паління. Ми знали, що справа не в палінні, а в дівчатах. Хлопці то витримають. Але ми визнали. І зруйнували цю традицію. Усі живі, храм на місці. То може зробимо так і з іншими традиціями?
Ми — це студенти, ректор, викладачки, випускники. Ми — цей університет. Так само як і ми — Влад Бойченко, якого ми відрахували за «незарахи». Започаткувавши або продовживши ще одну традицію.
І вони — не творять майбутнє.
Читайте також: “Ми — Влад Бойченко”
[Діяльність університету заснована на дотриманні таких цінностей: академічна чесність, рівність у доступі до знань, прозорість діяльності, свобода наукових досліджень, висока якість освітніх послуг, високі моральні, духовні цінності та активна громадянська позиція. Пункт 2.1 академічного статуту.
Особи, які навчаються в університеті, мають право на вільне висловлювання своїх думок і переконань, при цьому не принижуючи прав і людської гідності інших. Позиція 15 п. 7.13 академічного статуту.
Університет дотримується принципу політичної, релігійної та ідеологічної безсторонності. П. 2.17 академічного статуту].
Ольга Кириленко
випускниця спеціальності “журналістика” 2019 року.
рік керувала J.lab