Реклама

Майже чверть століття тому, 12 квітня 1994 року Україна мала свято. Ні, йдеться не про День космонавтики. Цього дня було підписано указ Президента України Леоніда Кравчука про відродження першого вищого навчального закладу в Східній Європі «Острозького колегіуму». Про початок відродження та проблеми, які виникали, ми поговорили з ректором Національного університету «Острозька академія» Ігорем Пасічником.

Початок

Насправді до указу Президента Кравчука я не маю жодного стосунку. В Острозі існувало краєзнавче товариство, яким керував П. Андрухов (згодом перший почесний професор Острозької академії), разом з тогочасними головою міськради М. Грищуком та віце-прем’єр-міністром України з питань гуманітарної політики, академіком             М. Жулинським надіслали листа Леоніду Кравчуку з проханням вирішити питання про відновлення Острозького колегіуму.

Президент, знаючи, що таке Рівненщина (бо народився тут) й те, що Острог був «забитим селом» говорив: «Відкривати вищий навчальний заклад в Острозі – це фантастика». Указ було підписано.

У самому документі йшлося: «…створити Острозький колегіум…». Але що таке Острозький колегіум, ніхто не міг пояснити. Профтехучилище, технікум чи це насправді ВНЗ. Та й що таке указ? Це просто папір з текстом. Щоб матеріалізувати написане, треба було вкласти не лише власні сили, а й залучити інших людей, зламати їхню свідомість.

Вакантна посада

Створеному колегіуму потрібне керівництво. Почалися пошуки ректора. Ніхто не хотів йти в ніщо. Посаду почали пропонували не тільки кандидатам наук, а й викладачам. Майбутнього ректора Острозького колегіуму шукали в Гуманітарному університеті, Водному університеті, але вкотре не знаходили. Який камікадзе піде ректором туди, де нічого немає? Тим паче, коли це колегіум. До мене двічі підходили, але я казав: «Ви що, смієтеся наді мною?». Тоді я саме захистив докторську дисертацію і був єдиним доктором психологічних наук у всій західній Україні. Мені пропонували йти деканом у Львівський університет, де я навчався. Якось мені телефонують Микола Жулинський і В’ячеслав  Брюховецький і просять приїхати у Київ. Я погодився, думав, що мені запропонують роботу у Києві. Їхав і мріяв про те, як відмовлю їм, бо не люблю Київ. По моєму приїзді ми почали говорити про патріотизм (це був 1994 рік, українці були в ейфорії від прийняття незалежності), і на ноті патріотизму вони вмовили мене стати ректором «неіснуючого» навчального закладу. Я приїхав подивитися, на що погодився – то була напівзруйнована школа, все. Я не мав найменшого бажання бути ректором саме тут. Вирішальну роль у виборі зіграла моя менша донька Наталія. Вона казала, що хтось же має це відродити, тим більше, коли ми проголосили незалежність України.

Зневага

Люди не вірили й не допомагали, бо не знали історії. Єдині, хто пам’ятали Острозьку колегію і її історію, – українська діаспора, справжня, а не та, що зараз втікла з України.

Колеги думали, що у мене щось недобре з головою. Говорили, що скоро потраплю до психлікарні. Один з колишніх ректорів університету імені Т. Г. Шевченка сміявся прямо в очі, говорив, що у якомусь селі хочуть відродити щось, присвоїти собі якусь історію.

1996

Викладачі

Зі словами, що на місці напівзруйнованої школи буде університет, у який вступатимуть найкращі учні й тут буде українська інтелігенція, я виступав перед кожною аудиторією. Однак потім виходив і думав: «Що я говорю?». Про який університет може бути мова, коли немає навіть кандидата наук?

Не було жодного викладача, тим більше кандидата наук. І першим, хто до нас прийшов, був доктор педагогічних наук, професор Василь Жуковський.

З тогочасного Дніпропетровська до нас приїхав професор М. Ковальський з майже усією кафедрою історії. Таким чином, ми мали вже два доктори наук, які готували по п’ять кандидатів наук.

До нас приходили викладачі з авторськими навчальними курсами. В Острог присилали викладачів з Києво-Могилянської академії. Одним з таких є професор Олександр Дем’янчук, який і зараз приїздить до академії. Він пояснював нам, що таке міжнародні відносини, гранти і т.д. Узагалі з Києво-Могилянською академією ми жили, як одне ціле, бо відроджувалась і вона, і ми.

Довелося вчити викладачів складати розклад, пояснювати, що таке ВНЗ, кафедра, деканат.

Перший рік існування ми з жахом думали, що сюди ніхто не буде вступати. На той момент в Острозькому колегіумі були лише підготовчі курси. Набір становив 50 людей, з них половина – золоті медалісти. Тоді я зрозумів, що це Боже благословіння. Перший випуск Острозької академії – це «прапор», яким ми пишаємося до сьогодні.

Підтримка

Першою людиною, яка повірила в мене, був Любомир Буняк (керівник нафтопроводу «Дружба» у Львові). Він допоміг побудувати котельню, університетський парк.

Єдиним ректором, який тоді відгукнувся й підтримав, був ректор університету Водного господарства Степан Вознюк. Він приїхав в Острог і сказав: «Ми маємо усвідомити, що відроджується не просто якийсь навчальний заклад, відроджується наша історія».

Згодом М. Жулинський перейменував назву колегіум на «Острозький вищий колегіум», що давала змогу позиціонувати себе як заклад, у якому можна отримати вищу освіту. За сумісництвом з Брюховецьким та Києво-Могилянською академією ми створювали свою систему навчання. Вони ділилися з нами навчальними планами, викладачами.

актова зала

Ми мали потребу в книгах. Було таке, що ми мали лише один підручник з економічного аналізу, і щоб почитати його, студенти записувалися. Тоді підтримку надала парламентська бібліотека, бібліотека ім. Вернадського, бібліотека ім. Стефаника.

Емблема

Якщо закидати будь-яку скромність, то в Острозькій академії все, що придумано, придумано однією людиною. Бо на час відродження в академії було мало людей, і придумувати доводилося мені. Я консультувався з художниками, ескізів було 5-6 штук. Сучасну емблему дещо удосконалили. У першому варіанті емблеми відродженої академії була зображена книжка як символ першої друкарні в Острозі й голуб – символ сходження Духа святого. Емблему читали як «Глибокі знання і висока духовність».

Так само і з печаткою. Посередині печатки був герб Острозької академії, а мав би бути герб України. Не знаючи того, ми порушили законодавство України. Ми пишалися тією печаткою, але її довелося переробити.

Каріна ПОПОВА

фото надані Музеєм історії Острозької академії

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here