Днями в Острозькій академії обирали нового голову студентського самоврядування. Серед кандидатів – минулорічний голова Братства спудеїв Сергій Дорош та студдекан Інституту права Богдан Михальчук.
Одразу зазначу: так, у мене був свій фаворит, за якого я голосувала. Але ні, я не маю на меті обговорювати кандидатів та результати виборів, бо не вважаю себе експерткою у студентському самоврядуванні. Я пропоную поговорити про синдром “поганої влади” на прикладі цьогорічних студентських виборів.
Цьогоріч проголосувати могли 2194 людей. Рівно стільки студентів та студенток могли виявити свою позицію та вплинути на голосування. Але це зробила тільки четверта частина з них. Лише 587 студентів та студенток, лише 25% свідомої студентської “еліти”.
Окей, можливо, не всі до кінця вирішили, за кого голосувати. Не всі змогли прийти на дебати та послухати кандидатів (туди з 2к студентів прийшло трохи більше 30). Хтось взагалі не цікавиться студентським самоврядуванням, його права не порушують, ніхто нікого не дискримінує, і взагалі – він прийшов сюди вчитися, а не в політику гратися.
Але, з ким би я не обговорювала вибори незадовго до них, практично кожна людина мала свого фаворита. Хтось хотів, щоб Дорош продовжував свою роботу, хтось – ні, хтось обрав для себе менше “з двох зол”. Вони могли прийти та реально вплинути на результат.
В аудиторії, де проходило голосування, мене зустріли зі словами:
– Скажи своїм, щоб проголосували, бо від факультету прийшло тільки 40 людей.*
Ем, а де решта 360? Богдан Михальчук переміг з відривом у 3 голоси. Уявіть, наскільки легко було змінити результат голосування. То ж у чому проблема? Стало ліньки прийти і проголосувати, бо “і без мене вирішать”? Може, як сказав мій друг, варто було принести бюлетень та ручку у ліжко, а ще скриньку поряд поставити? Дехто казав мені, що “морально підтримує” фаворита. Це так не працює. Витратити зайві 2 хвилини та поставити підпис, йдучи з пар – це і є підтримка та волевиявлення. Те мінімальне, що кожен може зробити.
Ми хочемо європейського рівня життя та говоримо про громадянське суспільство, але досі мислимо, як прорадянські пенсіонерки. Може, якби кандидати роздавали сендвічі з курочкою, і явка була б більша?
“І без нас вирішать, я не братиму відповідальність, все одно там всі однакові”, – так думає значна частина українського населення. Найсумніше, що молодь, на яку і покладають надії на майбутнє, вчинила за таким принципом на студентських виборах і цілком може вчинити на президентських або парламентських.
А потім буде синдром “поганої влади”, яку ми (не) вибирали, і яка робить щось не те. “От якби інших вибрали, було би краще.”
Просто коли наступного разу казатимете, що ГБС нічого не робить, пригадайте, що це ви його вибрали. Якщо ви не прийшли – ви заочно погодилися з будь-яким результатом.
P.S.: сподіваюся, що казати такого не доведеться.
*вказана кількість людей на момент мого голосування, а не загалом
Марія ОЧЕРЕТЯНА
Інфографіка: Владислав Бойченко