Чому я не подорожую «нормально»
Колись мені сказали, що подорожі – це дорого. Я відповіла, що є автостоп та каучсерфінг. Мені сказали, що такі подорожі – це ненормально. Цього літа я була в Туреччині та бачила, як відпочивають «нормальні» люди. І вирішила, що моя «ненормальність» мене цілком влаштовує.
Нещодавно я повернулася з навколочорноморської подорожі автостопом. Вона розпочалася максимально спонтанно: допис на Студкаучі, а вже через тиждень ти збираєш рюкзак, йдеш на вокзал та знайомишся на пероні зі своїм попутником – людиною, яку бачиш вперше і яку доведеться бачити щодня протягом наступного місяця.
Стиль подорожі: «бомжтріп». Автостоп (ні, в ліс не вивезли), «Каучсерфінг» (ні, не зарізали), старий-добрий намет та йогурти в місцевих супермаркетах.
«Каучсерфінг» – корисна мережа для мандрівників, за допомогою якої можна безкоштовно переночувати у місцевого мешканця. Платити потрібно цікавими розмовами, гостинцями, можна музикою (якщо ви подорожуєте з укулеле, як я).
Деякі люди «хостять» мандрівників, щоб підтягнути англійську перед іспитом або зібрати багато позитивних відгуків (може, колись самому треба буде десь зупинитися). Є люди – окремі маленькі Всесвіти, для яких «Каучсерфінг» – стиль життя. Наприклад, пара, що винаймає скромну однокімнатну квартиру, має колекцію чаю та ще більшу колекцію настільних ігор і яка щиро радіє кожному гостю.
Колись я дивувалася, як люди можуть залишати незнайомцям ключі від своєї квартири та казати: «Все, що знайдеш у холодильнику – твоє». А потім зрозуміла, що, напевно, ми не незнайомці. Усі мандрівники вже заочно знайомі.
Не можу сказати, що ми дуже страждали, ходили голодні тижнями та не мали, де прихилити голову. Але було важко, так. Важко ходити з рюкзаком на 35 літрів (а в когось на 75), важко порозумітися з людьми, які не знають англійської та російської. Зрештою, дорога теж так чи інакше втомлює. Мене, як інтровертку, втомлювали ще й люди. Важко, коли вся твоя подорож – дорога й люди.
Але без людей я би не впоралася. Починаючи з мого попутника і закінчуючи десятками незнайомих людей, які знали англійську, знали дорогу, знали краще місце для стопу або дешевший супермаркет. Хтось годував нас, хтось купував нам воду.
У Туреччині, коли ми шукали вихід з метро, до нас підійшов молодий хлопець і запитав, чи ми збираємося стопити на Стамбул. Він пішов із нами, щоб показати зручне місце, а ще запропонував дати свої контакти. Тоді це здалося мені дивним. По поверненню я зрозуміла, що тепер робитиму так само, коли побачу людей з великими рюкзаками, які не розуміють української.
Мені пощастило, що мій попутник був українцем, тобто ми розмовляли одною мовою та мали спільний культурний бекграунд. Я щиро захоплююся людьми, які подорожують самі, але зараз не відчуваю в собі готовності це робити.
У Грузії ми двічі зустріли автостопера з Росії. Він подорожує без друзів, практично без знання англійської, але зі скейтом. Коли ми вперше підійшли до нього поспілкуватися, він зізнався: «Я такий радий, що ви підійшли, бо щось сьогодні зовсім безрадісно».
Насправді, я жодного разу не пошкодувала, що наважилася на цю подорож. Є речі, які не забезпечені туром all-inclusive. Ніч у наметі на березі моря, схід сонця на товарному судні, відпочинок у далекому грузинському селі біля кордону з Азербайджаном, куди вас кличуть знову, бо ви тут вже як рідні.
Є речі, які ламають стереотипи та упередження. У Грузії ми зустріли пару з Німеччини. Вони на пенсії та подорожують автостопом. В Україні більшість пенсіонерів думає про місце на кладовищі, а не про подорожі.
Є речі, які змінюють вас.
Питання в тому, навіщо ви подорожуєте. Якщо для того, щоб порелаксувати, триденний тур за 300 доларів із готелем, коктейлями та сніданком – це те, що потрібно. Ці 3 дні можна провести на матраці на березі моря, ліниво перевертаючись із боку на бік. Але це не змінює.
Я подорожую, щоб змінюватися, щоразу повертаючись трішки іншою. Мене не цікавлять туристичні пам’ятки і фото на їхньому фоні, але мене цікавить атмосфера. Мене цікавлять люди. Ті ж самі, які мене періодично втомлюють.
Після таких подорожей кордони потрохи зникають, стереотипи потрохи руйнуються.
