Реклама

 

Вони не вірять, що мені 20. Кажуть, що я надто серйозна, надто багато думаю, надто багато стараюсь.

 

 

 

А я не розумію, чому вони настільки безтурботні у свої 20-30. Як можна не хвилюватися про завтра, жити тільки сьогоднішнім і часто бути безвідповідальними. Відповідь виявилась простішою, ніж я думала. Вони – іноземці, які можуть дозволити собі жити, а не виживати.

Хто я, де я

Я – Іра. Поки що вчуся в Острозькій академії. Закінчила третій курс журналістики. У березні цього року поїхала у Латвію на EVS (проект Erasmus, який дає молоді з країн Європи та країн-партнерок можливість поволонтерити та пожити в іншій країні).

Уже майже 4 місяці живу в Ризі. За цей час зустріла більше сотні іноземців з різних країн, міст, сіл. Більше 20 з них – мої друзі, з якими ми часто бачимось і проводимо разом час.

Команда, з якою Іра працює в Ризі

Постійно працювати як спосіб мислення

За перший місяць у Латвії я взяла участь у трьох проектах у різних містах. Три дні в Юрмалі, тиждень в Баусці, тиждень в Єлгаві.  Я постійно хотіла щось робити, тому навіть на цих проектах шукала собі додаткову роботу.

Далі – нічого не змінилось. Я працюю більше, ніж прописано у договорі. Але зараз це – мій усвідомлений вибір.

Ще в Україні я звикла жити постійно працюючи: вчитись на стипендію; брати участь у ґрантових проектах, форумах, семінарах, де можна було чомусь навчитись; бути частиною кількох молодіжних громадських організацій, де вчилась робити проекти і брати на себе відповідальність; взятись за проект і запустити реальне онлайн-видання; робити заходи для молоді, провести дебатний турнір в університеті. І ще десятки дрібних проектів і справ, які уже нічого не означають.

Працювати для себе як спосіб мислення

«За останній тиждень я знайшла кілька підробітків і отримала 200 євро», – сказала мені якось 19-річна дівчина. Я подумала, що «це ж 2 місячні зарплати в Україні, а якщо працюєш неповний день, то 4».

Вона працює не для того, щоб купити поїсти чи базові необхідні речі. Вона планує витратити ці гроші на подорожі.

«Моя дитина – підліток. Йому скоро 14, хочу подарувати поїздку в Ісландію. Скільки  це коштує?», – написала якось одна мама у нашу організацію. Такі повідомлення приходять часто.

Вона працює і може собі дозволити заплатити 500 євро за подорож для сина.

«Ми підключили «сімейний доступ» і можемо користуватися  покупками один одного в App Store».

Вони готові платити за перегляд фільмів, музику і контент, яким користуються. Для них заплатити 1 євро за музику – не так складно, одноразовий проїзд в громадському транспорті коштуватиме  дорожче.

«Я закінчила школу, але ще не готова йти до університету. Думаю, що візьму «gap year» (рік перерви після закінчення школи та перед вступом до університету; час, щоб зрозуміти, що ти хочеш робити далі), і буду цілий рік подорожувати, шукати себе», – сказала мені 19-річна дівчина.

Вони вчаться у школі 12 років: закінчують, коли їм уже 19. У цьому віці в Україні ти вже на 3-му курсі університету, цілком «самостійна і незалежна людина», як правило.

«Я організувала театральні заняття. 10 євро за одне заняття. Попит є. Моє хобі дає мені якісь кошти», – сказала мені 20-річна студентка.

В Україні я теж працювала. Щодня. Упродовж 6-7 годин. Мій робочий день коштував майже 2 євро.

У них немає такого, що більшість населення живе за мінімальну зарплату. Їм не потрібно працювати на 2-3 роботах, щоб прогодувати сім’ю і заплатити за освіту дитини.

Вони можуть дозволити собі жити. Проводити час із сім’єю. Їздити на відпочинок у сусідні країни і далі. Відправити дитину вчитися, куди вона захоче.

|Вони не думають, де взяти гроші, щоб купити продукти на тиждень. Вони думають, як витратити ті гроші, що є.|

«Їжа для роздумів», а не висновки

Банально, але рівень життя залежить від того, наскільки цінують твою працю.

Якщо її цінують, ти живеш. Якщо її не цінують, то ти працюєш на кількох роботах, аби мати гроші, щоб купити завтра поїсти.

Вони не вірять, що мені 20, бо я надто відповідальна і серйозна. Але в Україні це – норма. У 20 ти уже маєш мати бекграунд: освіта, підробітки, стажування, робота. У 20 ти маєш бути відповідальним і працювати, щоб не забирати останні гроші у батьків.

Більшість моїх друзів в Україні виросли в таких умовах, що вони не можуть собі дозволити бути надто безвідповідальними і покладатися тільки на батьків.

Більшість моїх друзів у Латвії виросли в таких умовах, що в 25 вони можуть собі дозволити покладатися на батьків і продовжувати гратися, уникати відповідальності за своє життя.

Я не знаю, що краще. Я не хочу судити.

Єдине, чого мені насправді хочеться, щоб в Україні почали цінувати працю кожної людини. Щоб ми жили гідно.

Ірина ГОЮК

Реклама

1 коментар

  1. Дякую за таку їжу для роздумів.
    Що можна сказати? Європа – це добробут,така собі міні-утопія,принаймні, в мене вимальовується така картина після прочитаного.Не порушуєш нічого й живеш в своє задоволення.Інша справа як до цього (добробуту) ставиться населення й кожна окремо особа.Якщо це норма,коли 25-річний/-на може повністю покладатися на батьків,як і норма у Великій Британії відправляти стареньких батьків у будинки для людей похилого віку,то тут нічим не зарадиш.Це їхнє життя,яке заслуговує кожен. Так і має бути в ідеальному світі.А в якому живемо ми знаємо…і це варто пам’ятати,особливо тим,кому є що втрачати (в сенсі – комфорт…з мого погляду й тих,що народилися й виросли за інших умов),бо може щось статися і людина,окрім спустошення,не знатиме як жити далі..в практичному сенсі.
    Ми ж,українці,гартовані вогнем багатьох років,давно цього прагнемо й рухаємося в цьому напрямку, готові боронити крихти щастя до кінця.

    Є речі,в яких ми не можемо бути неупередженими,скажімо,упереджені за замовчуванням.Це той випадок.Я,як громадянин своєї держави,представник свого народу,особа,сформована вихованням й освітою,виклав свою думку,мабуть притаманну більшості з нас,на цю проблему. Хто ж може бути неупередженим? Мабуть той,що освітлює усю дорогу згори,а не бачить її завдяки світлу фар.
    Вірю,настане час,коли наші нащадки житимуть в злагоді й мирі й,оглядаючись назад,згадуватимуть й дякуватимуть своїм предкам за те,що вони збудували.Лише створене власними руками й усвідомлене, якою ціною,житиме вічно.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here