Гоголь-моголь по-київськи (частина 1)
Стартував 8-ий міждисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST’15:МИСТЕЦТВО ВІЙНИ. МИСТЕЦТВО ЛЮБОВІ. МИСТЕЦТВО МИРУ, що проходить у Києві на ВДНХ(національний експоцентр України). Із 17 до 27 вересня всі охочі зможуть відвідати 14 локацій, що вміщують у собі майже всі види сучасного мистецтва (театр, кіно, академічна музика, візуальне мистецтво, перформанс, альтернативна музика, fashion art, дитяча програма, танець, література, еко-арт та освітня програма).
Сучасне мистецтво на фоні ленінської монументальної архітектури, сучасне мистецтво на фоні війни, сучасне мистецтво під прицілом атомної зброї. Сучасне мистецтво на вулиці і в павільйонах. В театрах і в підземелях. Що спонукає його до руху, що його гальмує і хто ним «запрявляє»….
Моя 3-денна спроба підійняти завісу загадковості і дізнатися, що ж відбувалося насправді і чи не замаскувався Гоголь під Лєніна…
День 1. Відкриття.
«Транспортувати мистецтво в зону АТО не можливо. Можливо атмосферу бойових дій донести до наших країв», – Вольдемар Клюжко
Моє абсолютне розуміння концепту фестивалю розпочалося після знайомства із художником, батьком “живої” інсталяції фестивалю ГОГОЛЬFEST’15 Вольдемаром Клюжко.
Він заблокував вікна(у прямому значенні) 7 павільйону червоно-білою ізоляційною стрічкою і дозволив їй окуповувати інші павільйони до закриття фестивалю. Вольдемар хотів показати, що за стрічкою теж є життя, що рано чи пізно Україна перетне зону відчуження і тисячі переселенців зможуть повернутися додому. Ввечері вікна, що закриті стрічкою, підсвічуються. Там постійно хтось живе.
Цю інсталяцію вже бачили в США, тепер вона щоденно розповзається територією фестивалю.
Перший день фестивалю був насичений безмежною кількістю подій, виступів, показів. На жаль, прийти на всі оказії фестивалю я фізично не могла, тому розкажу вам про те, що бачила і чула на власні очі й вуха.
Офіційне відкриття відбулося після карколомного перформансу “Мистецтво Війни Любові Миру” від національного ансамблю солістів «Київська Камерата» в співпраці з Олексієм Ретинським, Георгієм Черенком, Антоном Байбаклвим та головним організатором фестивалю Владом Троїцьким. Музиканти створили неймовірне комбінування форм і текстур, грали видозмінену академічну музику. Мелодії підіймалися вгору, до екранної проекції музикантів. Їхній виступ транслювався на будівлю павільйону №1, і кожного учасника перформансу можна була побачити на стіні павільйону. Над сценою, тобто на самій будівлі – радянська зірка. І грає ансамбль проти війни. Всупереч їй. Вони грають, і їхні рухи повторюють стіни і глядачі. Вони грали, і їхні скрипічні ключі офіційно відчинили ворота до фестивалю сучасного мистецтва.
Особливо приємним відкриттям вечору першого дня став музично-поетичний перформанс «Рамаяна. Діалоги про вічне». Вокаліст гурту «Вагонновожатые» Антон Слєпаков у музичному синтезі із ведично-електронним гуртом «Shanti people» створили ауру далеких індійських берегів з коментарями від відомих (і не дуже) поетів чи поетес і відкрили чакри всіх присутніх на початок глибокого музичного трансу. Дивна суміш староіндійського епосу й електронної музики, голосового речитативу. Головне в сучасному мистецтві – поєднувати неможливе. От ці творчо божевільні (в гарному сенсі) донесли експериментаторські результати до публіки ГОГОЛЬFEST.
Мій 1 фестивальний день завершила вистава «Баба» режисера Олексія Кравчука. Гостро соціальна історія про життя сім’ї в зоні екологічного відчуження – Чорнобилі. Біль і щастя, сльози й любов, відчай і надія. Львівський театр ім. Лесі Українки як ніхто інший зміг передати почуття людей, що втратили домівку і не хотіли її покидати. Сучасна постановка несучасної події. Нестрандартне трактування драматичної історії життя простих українських громадян. Провокаційна, сатирична і гостро-правдива – такі слова спадають мені на думку, коли пишу про цю виставу. Раджу переглянути її всім поціновувачам сучасного нестандартного драматичного театру.
Ось так і закінчився перший день фестивалю. Втомлені й емоційно перенасичені відвідувачі або продовжували мистецьке просвітлення на фестивальній локації, або ж повільно забігали в останні вагони метро.
To be буде…
