Чотири роки тому я подавала документи до Острозької академії із планами старанно навчатися на бакалавраті й отримати диплом, який відкриє мені двері у журналістику. А працювати під час навчання – це як секс до весілля. Ніби й можна, але хіба хороші дівчатка так роблять?
Звісно ж, дуже швидко плани змінилися: я з першого курсу почала писати для гіперлокального медіа, з третього – працювати у всеукраїнських ЗМІ. На момент випуску я мала не лише диплом, але й портфоліо. Друге, як на мене, набагато корисніше під час відкривання дверей у професію.
А ще упродовж навчання я не раз замислювалася про те, щоб його не закінчити. Спершу – дуже боязко й обережно, бо хороші дівчатка такого точно не роблять: не кидають універ і не кажуть, що диплом їм для гарної кар’єри не потрібен. Утім, час від часу я поверталася до таких думок, аналізувала, порівнювала різні варіанти. На третьому-четвертому курсі навіть підійшла до цього питання дуже серйозно.
Часто чула від знайомих: “І не шкода тобі тих двох/трьох років, які ти на це витратила? Скільки там лишилося, довчися вже”. А мені не шкода було. Шкода було тих двох років, які лишилися попереду, і які мені не хотілося витрачати на університетське навчання.
Справа не в тому, що освіта в Острозькій академії погана, або журналістська освіта погана, або вища освіта в Україні загалом. Я не шкодувала про те, що вступила до свого вишу. Серйозних думок про перевступ також не було. За два роки в університеті (чи, радше, в середовищі викладачів та старших колег) я навчилася надзвичайно багато, стала критичнішою, окреслила приблизний журналістський шлях, яким надалі збиралася йти.
Якби я вірила у якісь вищі сили, назвала би гіперлокальне ЗМІ Ostroh.info “подарунком” долі або Бога, адже завдяки цьому проєкту розпочався мій професійний розвиток – як журналістки, так і редакторки, менеджерки. Я не набула свій найкращий досвід і найкорисніші знання безпосередньо в університеті. Іноді я навіть отримувала їх попри університет. Але так чи інакше, цей досвід пов’язаний із навчанням в Острозькій академії, і за будь-яких інших умов я могла би його не отримати.
Але в якийсь момент я зрозуміла, що на практичних заняттях використовую знання, набуті не від викладачів, а під час роботи в журналістиці. Зокрема, на заняттях із медіаменеджменту мені достатньо було описати те, чим я займалася в Ostroh.info. А коли хотіла дізнатися більше, викладач не міг розповісти мені щось нове.
Та й сама робота в Острозі вже не була для мене надто цікавою. Це означало, що мені варто було рухатися далі. Я психологічно була готова до цього, і навіть отримати індивідуальний план не було проблемою. Але продовжувати навчання означало витрачати час на речі, які мені не корисні і не надто цікаві, тобто навчатися заради диплому. Думка про це була для мене нестерпною.
Більшість із нас вступає до вишів із абсолютно хибною метою: отримати папірець, який нібито має гарантувати нашу професійність. Не отримати важливі знання, не потрапити до непересічного середовища, не формувати власний світогляд.
Я все ж закінчила університет та згодом отримаю диплом. Єдина причина – я припускаю, що колись можу захотіти вступити на магістратуру, а для цього мені знадобиться диплом бакалавра. Я довчилася в університеті заради диплому, але могла б цього не робити. Можливо, я би втратила деякі можливості. Можливо, час, заощаджений на навчанні, я би використала для інших можливостей.
Моя мама зараз зауважила би, що мені легко про це говорити, маючи диплом. Але я безкінечно поважаю людей, що кинули універ, бо зрозуміли, що він їм більше не потрібен, і подумки тисну їм руки.
Тут не про те, що вища освіта не потрібна взагалі. Комусь потрібна, комусь – ні. Комусь у повному обсязі, а комусь достатньо двох років. Це – лише одна з багатьох можливостей, якими можна скористатися. Тут про повагу до вибору людини і прийняття цього вибору, навіть якщо він непопулярний. А ще – про розуміння мети вищої освіти.
Мені не шкода часу, який я провела в Острозі. Але шкода вечорів, коли мусила після роботи завчати речі, які з високою ймовірністю мені ніколи не знадобляться. Бо освіта мала бути не для диплому, а для мене.
Марія ОЧЕРЕТЯНА