Реклама

Приблизно за рік до того, як поїхати в Придністров’я, я подивилася естонський документальний фільм “ПМР”, який вийшов 2014 року. У ньому на вулицях стояли російські танки, баки з квасом, бабусі хвалили керівника республіки, а співробітник “КГБ” слідкував за роботою режисера. ПНР часто порівнюють із Донбасом, тому мені тема була аж занадто цікавою. Цього літа я таки побачила російську армію та безсмертний дух совєччини, який розкладався на балконах старих хрущовок та воскресав серпом і молотом на триколорі так званої Придністровської республіки.

Спершу ми з подругою вирішили зробити собі лайтову подорож до Молдови за хорошим автостопом та вином, не заїжджаючи до невизнаної республіки. Але потім передумали, коли дізналися, що останнім часом совєт-туризм у ПМР процвітає. Ми переконалися в цьому спочатку, коли побачили численні відгуки про ночівлі на каучсерфінгу від іноземців. А остаточно – коли спілкувалися з місцевим у Тирасполі англійською. Він саме проводив екскурсії турецькій групі, міняв їхні долари на совєцький лимонад, фотографував їх верхи на танку та називав це “soviet excursion”. Я навіть подумала, що це була б непогана ідея для туризму й в Україні. Але про все по черзі.

Як я потрапила в Придністров’я?

“Запишіть мій номер і якщо будуть проблеми, то звертайтеся. Я й сама колись багато автостопила, а тепер карму відпрацьовую”, – із цими словами водійка Надя із Кишинева висаджує нас у Молдові біля потрібного повороту. До кордону із ПМР якихось 20-30 км. Ми з подругою Аньою схожі на черепашок із підозріло великими для маленької країни туристичними рюкзаками. Із обох боків від траси ростуть виноградники, а трафік у потрібну сторону зводиться до поодиноких легкових автомобілів та сільськогосподарських машин. Я могла би припустити, що обрала не той поворот, але офлайнові карти переконували мене в іншому. 

Сонце вже встигло випалити мені обличчя, а через годину зупиняється місцевий, який погоджується підвезти нас до кордону з ПМР. Він розповідає анекдоти про молдавське вино, робить паузи, щоб підібрати підходяще російське слово та дивується, чому ми вирішили поїхати саме туди. Врешті, чоловік підвіз нас до самісінького “кордону”. Склалося враження, що ми стоїмо посеред поля. По-простому – звичайне забите село, де площа кукурудзи на городах більша, ніж будинків, у яких би жили люди. 

Нам табличці надпис – “фото и видеосъемка запрещена”. За кілька метрів від нас стоїть молодий міліцейський із широким кашкетом та прискіпливим поглядом. Здається, йому стало дуже цікаво, коли ми показали свої закордонні паспорти. На звук людських голосів повиходили й інші. Виявилося, що цей пункт створений тільки для молдаван, а нам підійде лише один, де можуть дати міграційні талончики для перебування в республіці. Потрібно розвертатися, пішки йти близько доби, автостоп у селі  – малоймовірно.

А зачем сюда едете? – запитав молодий міліцейський. Він виглядав спантеличеним.

Путишествуем. – хлопець ледь стримує посмішку, щоб не засміятися.

Приднестровье – последние место для путешествий. 

Але не встигли ми з Анею відійти достатню відстань від скептичних поглядів, як нам зупиняється літня пара. На жигулях придністровські номери. Жіночка під шістдесят твердо переконувала, що треба обійти пункт через поле або дати хабар. Після активної дискусії вони вирішили відвезти нас до “дірки” на корді. Ми не встигаємо їм заперечити, як бачимо, що на горизонті зникають будинки та ознаки цивілізації. Люди ж хочуть допомогти. Там дійсно немає ніяких пропуских пунктів, тільки ліс, річка та паром. Вони висаджують нас, бабуся полегшено видихає та каже: “Через Днестр на пароме переправитесь, а там и ПМР уже”, – а дідусь турботливо додає, – только не говорите, что вы из Украины, скажите, что из Тирасполя”. Я розумію, що ідея, чесно кажучи, поганенька. Ми не маємо придністровських рублів та й не хочемо так ризикувати. Стоячи перед Дністром, я розглядаю два триколори. Один – ПМРівський, а інший – російський. Згодом зрозумію, що російські прапори зустрічатимуться тут достатньо часто, щоб не звертати на них зайвої уваги. А зараз розвертаємося та йдемо в протилежному напрямку від Дністра. Виявляється, ми вже нелегально перетнули кордон із нелегальною республікою. 

Другу частину блогу під назвою “Республіка Шерифа” читайте вже скоро

Редакція не несе відповідальності за зміст блогових матеріалів

 

Анна Дікун

фото авторки

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here