УАЛ – це не тільки навчання, проєкти, волонтерство, особистісний розвиток, а й чудова можливість переймати досвід інших. Такий шанс ми отримали під час експедиції в Ізраїль.
Я ніколи не уявляла, що буду в країні, де багато пальм, навколо пустеля, а взимку ходиш в шортах. Однак, не про пальми і не про пустелю я писатиму, і навіть не про те, наскільки смачна єврейська їжа, чи наскільки красиві краєвиди Мертвого моря. Набагато доцільніше розповісти про ізраїльський досвід, про те, чого нам, українцям, варто повчитися.
Ізраїль – країна, яку створили в 1948 році практично з нуля. Водночас, це країна, яка має одні з найкращих показників економічного розвитку й наукового прогресу. Тож, трішки інсайдів із Ізраїлю очима іноземки.
Мехіни, армія і соціальна відповідальність
В Ізраїлі є чудова традиція – не вступати в університет одразу після закінчення школи. Наступний етап після середньої освіти – армія. Вона обов’язкова майже для всіх, як дівчат, так і хлопців. Навчання в армії триває кілька років, тому в результаті ізраїльтяни зазвичай вступають в університети у віці 24-26 років. Коли ми розповіли нашим одноліткам з Ізраїлю, що в Україні до армії вступають не всі, вони дуже здивувалися. Для них служба в армії – обов’язок.
Один ізраїльтянин сказав, що має певні страхи перед тим, як вступити армію, однак він усвідомлює необхідність цього кроку. А тепер порівняймо з Україною. Думаю, багато українців не усвідомлюють, для чого їм армія. Багато хто «ховається» від повісток. Й однією з причин цього, на мою думку, є слабка довіра до армії.
Мехіна — можливість для gap year
Однак багато ізраїльтян не вступають в армію одразу. Більшість бере gap year, тобто проміжний рік між школою й військовою службою. Як нам розповідали місцеві, є дві опції, як провести gap year. Перша – податися в шнат-шерот (shnat-sherot). Це – спільноти, які займаються волонтерством близько одного року. Залежно від індивідуальних особливостей шнат-шероту, види волонтерства бувають різними.
Інший варіант – навчання в мехінах. Про це розповім трішки детальніше, оскільки кожен день експедиції ми переїздили до іншої мехіни. Це своєрідний аналог Української академії лідерства. Саме на основі досвіду мехін створили УАЛ.
Так, у мехінах студенти навчаються неформальній освіті, займаються волонтерством, значну увагу приділяють фізичному розвитку, роблять виїзні мандрівки, вивчають іудаїзм і не тільки. Навчання студенти оплачують частково, однак, як нам розповідали ізраїльтяни, кожна з мехін так само як шнат-шерот має вирізняється своїми особливостями навчання. Це помітно в усьому, починаючи з побуту, закінчуючи особливостями програми. Так, наприклад в останній мехіні «Кол Амі», де ми побували, живуть і навчаються євреї з різних куточків світу, а перші три місяці вони навчалися лише англійською.
Національна ідентичність об’єднує
Кожного разу, коли я знайомилася зі студентами мехін, в першу чергу, ставили три питання: «Де вони народилися?», «Де народилися їхні батьки?» і «Де народилися їхні діди й бабусі». Більшість з них відповідали, що їхні батьки й вони народилися в Ізраїлі, однак їхні предки емігрували в Ізраїль кілька десятків років тому. До експедиції я думала, що євреїв, так само як і представників інших національностей, легко відрізнити за зовнішніми ознаками, скажімо, колір шкіри, розріз очей і т.д. Однак, приїхавши в Ізраїль, зрозуміла, що помилилася.
В одній із мехін ми вечеряли з місцевими студентами. Коли я вкотре почала розпитувати, звідки їхні предки, один із студентів мехіни потиснув руку своєму сусідові поруч і відповів мені: «Дивися у нас різний колір шкіри, але ми брати, бо у нас одна кров». Цей потиск руки став для мене своєрідним символом об’єднання євреїв заради спільної мети. Чому ми, українці, не завжди готові отак тиснути руки?
Коли ти живеш на кордоні, ти сам стаєш цим кордоном
Окрім мехін ми побували у багатьох місцях. Найбільш надихаючим для мене стало містечко Сдерот. Воно знаходиться недалеко від Гази. Зараз Газа — це окупована територія, з якої час від часу здійснюють обстріли палестинські війська. Останні були кілька тижнів тому.
Кілька років тому Сдерот зазнав масових обстрілів, у результаті місцеві жителі почали покидати місто. Розуміючи цю проблему, молодь вирішила відбудувати містечко. Що найцікавіше, будинки вони створювали зі звичайних контейнерів. Зараз жителі Сдероту — лише студенти. Вони постійно розбудовують місто й розвивають соціальні ініціативи.
Одну з таких студенток звуть Талія. Вона виросла й навчалася в США, а кілька років тому переїхала в Ізраїль, бо відчула свою роль і приналежність до своєї країни. Як пояснила Талія, ідея такого проєкту — показати, що навіть у прифронтовій зоні можна комфортно жити. Це мені нагадало схожий волонтерський проєкт в Україні — «Будуємо Україну Разом» (БУР), у якому молодь допомагає в будівництві у місцевих громадах. Для мене це підтвердження того, що ми, українці, й ізраїльтяни маємо спільні цінності.
Ще одна зустріч, яка справила на мене враження, відбулася, знову ж, близько до кордону з Газою. У Ізраїлі є багато кібуців – це сільські поселення, у які об’єднуються місцеві. Одне з таких кібуців знаходиться біля кордону з Газою. Ми поспілкувалися з дівчиною, яка кілька днів тому закінчила армію і тепер переїхала в цей кібуц. Знаючи, що перебуватиме в одній з найнебезпечніших зон Ізраїлю, вона присвятила себе людям, які страждають від війни. Найбільше мені запам’яталася її цитата: «Коли ти живеш на кордоні, ти сам стаєш цим кордоном». Думаю, і нам, українцям, варто пам’ятати про свої кордони.
Сільське господарство – важлива складова бізнесу
Під час експедиції ми волонтерили у місцевого фермера, якого звуть Боаз, у винограднику.
Ізраїльтяни розпочали розвивати сферу сільського господарства практично з нуля. Вони зуміли використати виклик у перевагу. У пустельній країні вони змогли ефективно вести сільське господарство.
Та найбільше мене здивувало ставлення місцевого фермера Боаза до своєї роботи. Як виявилося, він переїхав з міста в село лише тому, що любить працювати в полі. Коли ми запитали його, що йому найбільше подобається у його роботі, він відповів: «Перці».
В Україні, знову ж, на мою думку, ставлення до сільського виробництва дуже відрізняється. Так, звісно, у нас розвивається фермерство, але попри це багато людей не задоволенні життям у селі. Наприклад, мої батьки займаються сільським господарством лише тому, що це їхній додатковий дохід, який допомагає протриматися на ногах.
Роздуми у пустелі
УАЛ не тільки навчає, він змушує аналізувати себе й свої емоції. Такі роздуми ми називаємо рефлексіями. Саме в Ізраїлі у нас була індивідуальна рефлексія в пустелі. Я лежала на піску, над моєю головою був повний місяць і трошки світла, яке час від часу падало на мій блокнот. Тоді я зрозуміла, наскільки важливо робити паузи, і аналізувати свої дії, які вплинули на моє тепер і що, я маю робити для свого завтра.
Ізраїль – унікальна країна. ЇЇ в першу чергу творять люди, які не бояться викликів, вміють аналізувати й приймати рішення. Одна дівчина сказала мені, що з Ізраїлю ти повертаєшся іншим(ою). Не знаю, як це працює у більшості, однак Ізраїль допоміг мені змінитися, хай навіть мінімально, але допоміг. І те натхнення, яке передали мені тут, я обов’язково використаю удома.
P.S.: Насправді, я написала не про всі місця і зустрічі, де ми побували. Так, я ще не згадала про унікальний музей Голокосту «Яд Вашем», Єрусалим, гору Месаду, зустріч з стартаперами і підприємцями в Тель-Авіві, і ще багато всього. Я ж написала те, що найбільше мені запам’яталося. Кожен привозить з Ізраїлю свої враження, я ж ними ділюся, бо нам українцям варто багато чого повчитися в ізраїльтян.
Богдана КАПІЦА