Мене звати Іра, і я не знаю, ким хочу бути, коли виросту.
Я закінчила школу в 17, потім – вступила в університет на спеціальність «журналістика». Вчителі казали, що я гарно пишу твори, от і подумала: «Це знак! Треба йти в журналістику!».
Пам’ятаю, як викладачка в університеті вперше прочитала мою спробу написати статтю.
«Нікому не цікаві ваші філософські вступи на півсторінки», – сказала вона.
Я розуміла, що мова йде про мій твір.
Так-так, твір, а не статтю. У 17 я хотіла стати журналісткою, хоча нічого не знала про журналістику.
За 3 роки в університеті я навчилась писати статті, блоги, новини, репортажі, нариси, есе, кореспонденції і ще багато різних текстів.
Працювала з 1 курсу. Історія трьох років журналістської роботи: в 17 я волонтерила в студентському журналі, у 18 – працювала редакторкою корпоративного журналу, в 19 – стажувалась в онлайн-виданні, а потім відкрила і розвинула гіперлокальне онлайн-видання для свого містечка і району.
А на 3 курсі подумала: «Я не хочу бути журналісткою. Набридло. Перегоріла».
Мені було 19, і я не знала, ким хочу бути. Ось, що я зробила.
Опинитись на роздоріжжі
Перше, я прийняла, що страх не реалізуватись у житті – це нормально. Усі бояться. Люди шукають себе впродовж усього життя, змінюють пріоритети, пробують свої сили в різних сферах. Знайти себе – це про процес, який, на мою думку, не варто перетворювати в ціль.
Тоді в моїй голові жили інші думки. Я опинилась на роздоріжжі: «Йти на роботу? Кидати університет? Змінити спеціальність? Піти на ще одну спеціальність?». Я боялась, що вже пізно щось змінювати, бо лишилось трохи більше року до закінчення бакалаврату.
І я вирішила втекти. У подорож.
Поїхати у подорож
Друге, я проявила слабкість. Життя не повинне бути складним. Хтось придумав, що життя – це постійна боротьба із собою і труднощами. І тільки слабкі духом здаються перед черговим викликом.
Лише мені здається, що це спроба утвердження ментальності «суперпродуктивність 24/7 – риса успішних людей; потрібно бігти, йти, повзти до цілі, як би важко не було; тільки невдахи здаються і тікають від проблем»?
А потім – депресії, апатії і самогубства через відчуття абсолютної безпомічності перед соціально нав’язаними стандартами щасливого-успішного життя.
Коли мені стало важко, я втекла у подорож. Поїхала з подругою на тиждень в Німеччину. Моя перша європейська країна.
Чому ця подорож була важливою? Я побачила інший світ: людей зі своїми установками і філософією, відмінними від української реальності, країну, яка виглядає і веде політику по-іншому. Такого типу поїздки змінюють мислення.
Що мені допомогло? Каучсерфінг, розмови з німцями, час наодинці із собою, рефлексії з подругою.
Цей спосіб втечі від реальності допоміг, але я хотіла більшого. Потрібно було брати вище. І я подумала про переїзд до іншої країни.
Шукати можливості
Третє, я взяла gap year. Умовний.
Як пишуть словники, gap year – це річна перерва в навчанні, проміжний період між закінченням школи і вступом до ВНЗ, також – перерва між закінченням університету і початком кар’єри.
У європейських країнах школу закінчують в 19-20 років, потім беруть річну перерву, щоб подорожувати, працювати чи відпочивати. А після – осмислений вибір спеціальності та університету. І це – нормально. І мені шкода, що в Україні досі осуджують, якщо після закінчення школи ти не йдеш в університет, а після університету – одразу на роботу.
Але я не хотіла чекати закінчення університету, оскільки ще в першому семестрі 3 курсу знала, що це не мій шлях, і мені треба щось змінювати.Я натрапила на пост у facebook, де писали, що молодіжна латвійська організація шукає волонтера з України на річний проект.
Нічого не знаючи про європейські волонтерські проекти, я почала гуглити, що це за організація і чим вона займається. Прочитала про її цінності і зрозуміла – це воно.
На головній сторінці вони написали: «Наша ціль – щоб кожна молода людина знайшла улюблену справу і навчилась заробляти на цьому».
Якраз те, що і шукала. За ніч я зробила CV і написала мотиваційний лист, чому саме я потрібна цій організації.
Через тиждень прийшла відповідь: «Якщо ти готова приїхати в Ригу, ми купуємо білети на літак».
Я сиділа в кафе на львівському вокзалі й не могла повірити у прочитане.
Далі – рік, який змінив мене і моє життя. Про нього можна написати окремий блог.
Головна ідея – цей рік дає можливість пригальмувати, вийти із замкнутого кола рутинних справ, вивчити нову мову, спробувати працювати в різних сферах, побачити різні країни й культури, отримати досвід самостійного життя в іншій країні, що обов’язково допоможе стрімко вирости й краще зрозуміти себе.
FAQ
Чи рекомендую я волонтерство? Так. EVS проекти (волонтерська програма від Erasmus) передбачають стипендію. Уяви, що цілий рік тобі даватимуть гроші на їжу, забезпечать квартирою, проїзним і умовами для комфортного життя в іншій країні. Натомість – кілька годин в день ти працюєш для організації, а потім – робиш, що хочеш.
Чи складно потрапити на такий проект? Ні. Але знадобиться час: чим більше заявок відправиш, тим вища ймовірність кудись пройти. Головне – уважно читай умови проекту і перевір надійність організації, яка запрошує на волонтерство.
І ти нічого не платила? Ні. Єдине, що я зробила – відправила мотиваційний лист та CV.
Чи обов’язково їхати на цілий рік? Проекти різні: від кількох місяців до року. Обов’язково знайдеш щось для себе.
Чи потрібна вільна англійська? Я зустріла кількох французів, які ледь зв’язували слова у речення, і їх взяли на проект. Якщо можеш хоч трохи говорити – цього достатньо, за кілька місяців проекту ти не впізнаєш свою англійську!
Покрокова інструкція для ледачих
1. Я прийняла, що страх не реалізуватись у житті – це нормально, і змінювати пріоритети чи сферу діяльності ніколи не пізно. Прожити 3 роки в журналістиці і зрозуміти, що хочу чогось іншого? Вперед! Кинула те, що вмію, і поїхала робити те, що хочу.
2. Я поїхала у подорож в іншу країну: спілкувалась із місцевими, спостерігала за ними, ставила собі різні питання, рефлексувала з подругою щодо побаченого та почутого. Хотіла зрозуміти спосіб мислення людей із іншим соціально-політично-культурним бекґраундом.
3. Я взяла рік для себе (gap year), поїхала волонтерити в іншу країну, де у мене був час на саморозвиток, подорожі, знайомство з різними іноземцями зі своїми філософією та менталітетом.
Декілька корисних ресурсів для пошуку проектів та можливостей:
https://europeanvoluntaryservice.org/
http://ec.europa.eu/programmes/erasmus-plus/node_en
https://www.facebook.com/OpportunitiesForUkrainians/
https://www.facebook.com/molod2014/
Ірина ГОЮК
One Reply to “Я не знаю, ким хочу бути. Що робити?”
Цікаво та щиро