Реклама

Під час подорожі Румунією я зрозуміла, що румуни знають про українців надзвичайно мало, а українці про румунів – іще менше. Хотіла б розбити стереотипи, але і їх не так багато.

***

– Ти впевнена, що хочеш їхати автостопом сама? У нас нещодавно вбили двох дівчат. Не тут, на півдні країни… – румунський прикордонник виглядає занепокоєним. 

Терпляче пояснюю, що чула про це, але все одно збираюся їхати. Що це не перша моя подорож, і все нормально. 

– Ну, гаразд. Але запиши номер служби невідкладної допомоги. Подзвони туди, якщо матимеш реальні проблеми. Один-один-два. І… будь обережна, – прикордонник нарешті ставить штамп у паспорті та віддає мені. Подумки радію, що це була не жінка, бо тоді мене так легко не відпустили би.

Історія 15-річної Александри, яку викрали і вбили в кінці липня, коли вона намагалася дістатися до свого села автостопом (а можливо, просто “попуткою”), висіла наді мною упродовж усієї подорожі, і кожен третій румун мені про це нагадував. Для мене ж Румунія виявилася чи не найбезпечнішою і найкомфортнішою країною для подорожі.

Румунський совок

– Знаєш, хто це? – запитав у мене в історичному музеї Фабіан, у якого я зупинилася в Константі. 

– Чаушеску? – я припустила це, тому що це була єдина фігура комуністичної історії Румунії, яку я пам’ятала. 

Ніколае Чаушеску – румунський диктатор, який забороняв аборти та контрацепцію. Через нього в країні народилися сотні тисяч дітей, до яких Румунія не була готова. Цим дітям важко було потрапити до школи, а потім – знайти роботу. Більше ніж 170 тисяч із них росли в дитячих будинках. Чаушеску таким чином намагався make Romania great again, але ці ж підлітки і студенти потім вийшли на вулиці проти нього.

Чаушеску закінчив погано: його розстріляли. Я шкодую, що не знала румунської під час подорожі, і планую повернутися сюди, знаючи її. Я майже не могла спілкуватися з поколінням, старшим за 35 років, а саме це покоління було для мене чи не найцікавішим: люди, які пам’ятають румунський комунізм і його кінець. Які брали участь у революції або ж потайки любили свого диктатора. Зрештою, люди, які народилися лише завдяки його політиці.

Музейна кімната, присвячена комуністичному періоду, дуже нагадує аналогічний час в Україні. А ментальність середньостатистичного румуна, його політичні зацікавлення та потреби від українських теж мало відрізняються. 

У Яссах, місті майже під кордоном із Молдовою, знайомлюся з Флоріном, членом опозиційної партії Uniunea Salvați România (Союз порятунку Румунії). USR – проєвропейська політсила, яка підтримує актикорупційну кампанію та членство Румунії в Євросоюзі. У 2018-му вона була єдиною партією, яка не підтримала референдум “на захист сім’ї”.

– Румуни не цікавляться політикою, – скаржиться Флорін. – У них досі посткомуністична ментальність, частково, навіть у молоді.

– А румуни взагалі розуміють функції президента та парламенту? Знають, хто за що відповідає?

– Ні, вони очікують, що президент прийде та зробить життя кращим. Після роботи вони приходять, вмикають канали, навіть не знаючи їхніх власників…

– Не кажи нічого більше.

(Не)роми

Головний стереотип європейців про Румунію (власне, він не пройшов і повз українців): більшість населення там – цигани. Насправді ж “ромська” меншина в Румунії у 2011 році, за офіційною інформацією, становила лише трохи більше 3%.

“Ромська” пишу у лапках з поваги до румунів, яких ображає така назва. У розмовах зі мною мої прогресивні та ліберальні румунські співрозмовники називали циганське населення “Gypsies”. 

Румуни вважають, що називати циганське населення “ромами” неправильно, оскільки виникає плутанина між “Roma people” (роми) та “Romans” (римляни). 

Румуни вважають себе нащадками римлян та даків, тоді як цигани – група кочових народів індійського походження. У квітні 1971 року у Лондоні на Конгресі ромської народності затвердили таку самоназву народу. Утім, не всі представники циганського населення вважають себе ромами.

– Зрештою, більшість циганів на вулиці видно одразу. Як вони поводяться, як одягнені, як розмовляють. Їх не люблять через поведінку, а не через назву, – вважає Флорін. 

Релігія як інтернет

Якщо піднятися на пагорб у Клуж-Напоці, можна побачити одразу кілька храмів – православних, католицьких, греко-католицьких. Запитую у нової знайомої, програмістки Іоани, чи релігійне населення в Румунії.

– Релігійне, дуже. Тобто молодь, особливо у містах, вірить у Бога все менше. Але наші батьки, особливо якщо живуть у сільській місцевості, дуже релігійні. 

Румуни, переважно, православні. Трохи більше 10% населення відносять себе до протестантів, 6% – до католиків. Є також греко-католики.

– Вони не уявляють без релігії свого життя, їм необхідно мати щось таке. Це для них як інтернет, де вони намагаються знайти й інформацію, і підтримку, – сміється Іоана.

Александро, ми пам’ятаємо

Я приїхала до Бухаресту за кілька днів до чергового антиурядового мітингу. Ми з журналісткою Хільд гуляли перед будівлею уряду. Вона розповідала про легендарну борчиню з корупцією Лауру Кевеші, яка очолювала Національний антикорупційний директорат (інституція, подібна до НАБУ). Вона не була вигідна багатьом посадовцям, тому її усунули та звинуватили в корупції. 

Хільд розповідала мені про минулорічні протести, під час яких румуни вимагали відставки уряду. Я розповідала Хільд про Уляну Супрун, бо розповідати про Майдан потреби не було. 

Згодом Хільд написала мені, що під час протесту 11 серпня румуни скандували ім’я Александри, яку вбили, коли вона їхала автостопом. Коли її викрали, дівчина зателефонувала в поліцію і повідомила про своє місцезнаходження. Поліція приїхала лише через 19 годин і знайшла її мертве тіло. 

Їх було 24 тисячі, і вони вийшли сказати, що вони – це Александра. 

Бо ще одна схожість між українцями та румунами: гостре неприйняття несправедливості. Ймовірно, це в них від предків – даків та римлян. 

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here