Науковиця Галина Гандзілевська про психологію, театр та письменників-емігрантів
До Міжнародного дня жінок у науці, що відзначається 11 лютого, доцентка кафедри психології та педагогіки НаУОА Галина Гандзілевська розповіла нам про свій професійний шлях.
Галина Гандзілевська – заступниця директора Інституту практичної психології та психотерапії, практикуюча психологиня й психодраматистка, розказала, як вона поєднує в своїй діяльності науку й творчість.
Я думала, що буду музикантом
Якщо повертатися до ранніх спогадів, пам’ятаю, що я дуже любила вивчати іноземні мови, і взагалі любила вчитись. Перша асоціація з підлітковим віком – книги: я багато читала, любила пізнавати щось нове. Але, разом із тим, я пригадую свої перші постановки в дитячому віці. Мені подобалась режисура. Важко сказати, що я мала на меті конкретну професію. Сумніваюся, що в дитинстві я думала, що займатимусь наукою. Я любила музику й готувалася стати музикантом. Коли я вступила в перший вуз, я мала стати вчителем початкових класів і музики. Також, у якості хобі я любила театр. У принципі, і до цього часу люблю його (сміється).
Діти і театр
Коли я почала навчання, відвідувала лекції, у мене викладав Ігор Демидович Пасічник і я писала в нього курсову з психології. Мені зацікавило, яким чином можна виховувати й займатися з дітьми, саме молодшого шкільного віку, за допомогою мистецтва. Мені хотілось взяти більший аспект, ширший за музику. Я зацікавилась театром і, мабуть, це була першопричина, чому я вступила ще в один вуз на режисерський факультет. Я почала займатися в театрі, бо мені було цікаво пізнати зсередини, як все відбувається. Потім, коли я почала ходити на практику до дітей, я спробувала застосувати засоби, які я пізнавала через свій власний досвід, я бачила, що це діє.
Я пішла за науковим інтересом
У мене не було тоді думки, що я буду науковцем, був науковий інтерес, за яким я слідувала. Я не зрадила йому, але разом із тим паралельно робила те, що мені цікаво. Моя курсова переросла в дипломну, потім – в кандидатську, і зараз – в докторську, яка інтегрувала досвід і всі сфери, якими я займаюсь. Справді, вона відображає всі мої практикуючі сторони: як психолога, але там є й мистецтво, навіть письменницькі зацікавленості, тому що в ранній молодості писала співану поезію. Наприклад, мене цікавили письменники-емігранти, й один із розділів моєї дисертації присвячений психологічному реконструюванню життєвих сценаріїв українських письменників-емігрантів.
Дуже велике значення має те, з ким ти спілкуєшся, й мені дуже пощастило. Я зустрічалась із людьми, з вчителями з великої літери.
Секрети, що відкрила психологія
У відродженій академії в мене був театр «Катарсис», я спостерігала, робила постановки, які мали психологічне навантаження, хотіла дізнатись, як можна реалізуватися в цьому. Також був центр дитини, в якому я бачила, як працює та чи інша техніка. Кандидатська в мене була на тему «Психологічна самореалізація молодших школярів засобами мистецтва», і, напевно, ті невеличкі кроки призвели вже до докторської дисертації, де мій науковий інтерес стосувався життєвих сценаріїв українських емігрантів в акмеперіоді. Тобто у віковому періоді життєвого шляху, який є сприятливим для реалізації творчого потенціалу. У нас вийшли цікаві результати, вдалось побачити, що ці межі не є зафіксованими. По-перше, цей діапазон можна розширювати далі, й на емпіричному рівні було доведено на прикладі емігрантів, що можна досягати вершинного розвитку і реалізовувати свої творчі сили, не зупинятися. Якщо в людини є мета, вона допомагає їй жити активним, цікавим життям.
Є ще один інтерес, який виник у мене в процесі дослідження. Люди, які не зраджують своїм мріям, займаються діяльністю, що приносить їм задоволення, навіть паралельно з професійною. У цьому є секрет відновлення ресурсного потенціалу й того вигорання, про яке зараз дуже багато говорять. Насправді, треба мати те, що дозволяє тобі відновлювати свої сили. Кожен знаходить це в своїй сфері, але для мене це все ж таки мистецтво.
Моя донька – мій перший слухач
Найцікавіше те, що ми інколи дуже вузько можемо дивитися на очевидні речі. Якщо взяти, наприклад, стереотип, що наука законсервована, нудна. Перший мій слухач – це моя дочка. Коли я проводила репетиції своїх виступів на конференціях, вона слухала й говорила, що їй теж цікаво. Вона надихала мене працювати далі.
Це дійсно працює
Я писала дисертацію й паралельно проводила групові й індивідуальні консультації і бачила, що справді концепції працюють. Результати, які отримувалися на емпіричному рівні, я застосовувала на практиці, тобто вони не є відірваними. Нещодавно я приїхала з конференції, де ділилася результатами саме по емігрантах, організаторів зацікавила саме практична сторона мого дослідження. Я показувала технології, які можна застосовувати, які є життєвими і приносять практичну цінність. По-перше, вони допомагають адаптуватися в новому середовищі, а по-друге, досягнути цього вершинного розвитку, дозволити собі бути щасливим: у професії, в особистому житті. Навіть якщо повернутись до стародавніх мудреців, вони говорили, що життя – це коло, яке має принаймні 8 сфер, в яких можна себе реалізувати. І справді, тільки тоді можна досягнути внутрішньої гармонії.
Надія ЗАЙЧЕНКО
