«Слухачі – це люди, які стоять не поряд, а навпроти»: інтерв’ю з Інгою Шаталовою та Дмитром Головатим
Їхні пісні – захопливі та життєві. Це – гурт, який склався на очах студентів ОА і продовжує дивувати своєю самобутністю вже третій рік. Інга Шаталова та Дмитро Головатий поділилися з нами тим, як перебороти страх сцени та не втратити увагу слухачів.
Коли виникла ідея створення вашого гурту?
Інга: Ідей взагалі ніяких не виникало. Я просто, як справжня жінка, «в неділю зранку зілля збирала, а в неділю ввечері Діму приворожила.
Як ви обираєте пісні для виступу?
Дмитро: Це виходить якось спонтанно. Буває, що на замовлення публіки.
Інга: Я Дімі телефоную перед виступом і питаю: «Ну що яку будемо? По ходу розберемося?»
Чи завжди ви мріяли займатися музикою? Чи вийшло це спонтанно?
Інга: Взагалі-то ні, ніколи, якщо чесно. Я просто Діму побачила і одразу замріялася.
Дмитро: Та як сказати? Не так щоб я дуже сильно мріяв займатися цим, скоріше це все починалося як хобі, а потім це переросло в гурт.
Де ви знаходите натхнення?
Інга: Це дуже складно пояснити.
Дмитро: Це виходить просто спонтанно, немає якогось постійного джерела натхнення. Я можу просто сидіти, грати щось своє, а потім якась ідея приходить в голову, і я сиджу над нею, сиджу. І пісні вибудовуються…
Чи хвилюєтеся ви перед виступом? Що допомагає вам зібратися з думками?
Інга: Ми завжди виходимо з різних куліс, тому все нормально. А так то ти дійсно переживаєш, але коли робиш перший крок до мікрофону – у тебе все «пливе». Ти бачиш людей, посмішки – все класно. Ну, і Діма мені завжди показує кулачки.
Дмитро: Ми вже звикли виступати, тому такого особливого «мандражу» немає.
Студенти жаліються на те, що немає студійного запису ваших пісень. Чи плануєте ви виправити це?
Інга: Так, звичайно. А чого б і ні?
Дмитро: Коли назбирається більше пісень. Тому що на це треба час, потрібно сісти, зібратися, записати…
Чи плануєте додати нових інструментів у ваш гурт?
Дмитро: Це складне питання, адже якщо ми додамо барабани – треба додати і бас, і тому щоб додати барабани, треба нормальний бас. Щоб додати фортепіано, потрібно домовлятися з музичною школою про синтезатор, а там його нам не дуже захочуть давати.
Інга (сміється): Насправді, я дуже боюся, коли багато чоловіків навколо.
Дмитро: Ну так, це, напевно, головна причина.
Трішки про мрії. На яких сценах ви б хотіли виступати?
Інга: Не знаю, для мене будь-яка сцена – це дуже класно. Навіть якщо у тебе в залі сидить дві людини.
Дмитро: Я пам’ятаю як ми виступали на «Острадіо». Там було 20 організаторів і 10 тих, хто просто прийшов подивитися, але виступати було краще, ніж на великій сцені. Інколи повний зал людей, а вони просто пасивні і не відповідають на твою музику
Інга: Так, напевно, найкраще, що тобі може дати публіка – це її увага. Тому що коли ти виходиш до них, намагаєшся щось донести, а вони сидять у телефонах… І ти до них такий: «Ну дайте мені трошки уваги!». А вони такі: «Ні… не дамо». Це дуже ображає.
А як ви збираєте увагу публіки? Може, є якийсь лайфхак?
Інга: Я завжди перед виступом багато говорю на сцені. Іноді якусь дурню, але це допомагає. А Діма просто гарний – на нього і так усі дивляться.
Чи хотіли б взяти участь у відборі на «Євробачення» чи «Україна має талант»?
Дмитро: Ми про це взагалі не думали. Але якщо запитати особисто мене, то мені краще сцена якогось фестивалю, ніж якесь таке розпіарене шоу. Мені здається, що ці виконавці просто бажають піару, це не робиться заради музики.
Інга: Це просто люди, яким потрібні гроші.
Що ви можете сказати тим, хто вміє, але боїться показати свій талант?
Інга: Що ми можемо їм сказати? Головне – не боятися, працювати. Усе не так страшно, як вони думають. Слухачі – це просто люди, які стоять не поряд, а навпроти. От і все.
Софія ГРИЗОВСЬКА
Фото авторки
