Василь Гончарук: від студентського колективу – до власного клубу (ІНТЕРВ’Ю)

0
3110
Реклама

Нещодавно вихованці танцювального клубу “Реверс” виступили на Віденському балі в Острозькій академії. Дітей тренує випускник ОА Василь Гончарук, який пов’язав своє життя зі спортивно-бальними танцями.

Про шлях Василя до своєї мрії та те, які проблеми, можливості та перспективи існують в Острозі, читаємо в інтерв’ю.

Отож, з чого все почалося

Є така цікава історія з мого дитинства. Коли я вперше пішов на дискотеку, то на повільному танці запросив однокласницю, яка мені подобалась, і… відчавив їй усі ноги. І весь такий розчарований прийшов додому і розповів мамі, що не вмію я танцювати.

За дивним збігом обставин, після цього у нашу школу приїхав наш майбутній тренер Сергій Журавський, і я потрапив у першу хвилю набору. Мене не цікавили ні спортивні танці, ні народні, ні сучасні, а саме бальні. І я єдиний зі свого класу потрапив у той гурток, який потім став клубом.

Перші спроби тренерства

Я переживав насмішки від однокласників, від старших хлопців. Усі ходили на карате, на футбол. А я на бальні танці. Але батьки мене підтримували. І так дійшло це до 10-11 класу. Цей шлях був непростий. Були поразки, були і перемоги.

В 11 класі, коли вже можна було показати якусь техніку, наш тренер почав ставити випускний танець. І до мене після уроків почали підходити однокласники і просити: “Вася, покажи…”. І з цього моменту я зрозумів, що це у житті пригодиться. Тобто раніше це було якесь хобі-не хобі, щось незрозуміле. А після цього я зрозумів, що так, це дійсно моє, і це мені подобається.

Тренер з освітою релігієзнавця

У житті будь-якого випускника настає момент, коли потрібно вибирати: чи підтримувати своє хобі на офіційному рівні, чи все-таки обирати майбутню професію, яка змогла б прогодувати.

Батько настояв на тому, що я повинен бути юристом. Мама у цьому плані була ліберальнішою: “Вибирай те, що тобі подобається”. Головне питання було у тому, що я не знав, чого я хочу.

Ми подавали документи у різні університети, але вийшло так, що я вступив в Острозьку академію на релігієзнавство. І я пам’ятаю такий момент, коли ми з батьками стояли подавали документи, я побачив оголошення про набір в академічну групу бальних танців. Повернувся до мами і кажу: “Тут є танці, все-таки я тут буду танцювати”. І вона: “Ну і можливо колись будеш керівником,” – і так засміялася.

Від студенського колективу – до власного клубу

Десь на першому курсі я записався, а на другому вже був керівником. З 1 по 3 курс ми тренували студентів. Різні свята, флешмоби, виступи, Віденський бал… Далі, не знаю навіть чому, вирішив, що непогано було б ще дітей тренувати. Чотири роки професійно не танцював, але все-таки поспілкувався з тренером. Він відповів: “Ну, було б непогано, якщо хочеш – пробуй”. І з того моменту я почав збирати дітей, робити оголошення.

Спочатку результати були не дуже хорошими. Не всі батьки розуміли, що спортивно-бальні танці – це професійний вид спорту, ставились до цього, як до гуртка. Але далі почав натрапляти на дітей і батьків, які сприймали це серйозно. З того моменту я почав задумуватися, що потрібна чиясь підтримка, бо сам я це не потягну.

Сімейна справа

Ще на другому курсі я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Вона ніяк не могла змиритися з тим, що я завжди пропадаю на тренуваннях. Пішли погуляємо – ні, у мене тренування. Пішли подивимось фільм – ні, у мене тренування. І якось я їй запропонував: “Сходи, подивишся, як я веду тренування. Мені буде приємно”. Їй сподобалося.

Я зателефонував тренеру: “У мене є нова партнерка, давайте спробуємо”. На такому ентузіазмі ми за місяць освоїли 5 танців. При чому, я згадав, а вона освоїла з нуля. Але потім у нас був вибір: або ми танцюємо, або розвиваємося як тренери. І ми почали на офіційному рівні тренувати і судити. Крім того, зараз отримую вищу освіту хореографа у Рівному.

З Острога? А де це?

Є пари, які здобувають високі позиції, привозять з турнірів нагороди. До нас іноді підходять, питають: “Ви там випадково не з Києва, не зі Львова?”

“Ні, – кажу, – ми з Острога.”

“А де це?”

“Про Острозьку академію чули? Ну ми десь звідти.”

Приємно, коли пари з Острога, міста, яке відоме тільки Острозькою академією, займають високі позиції.

Чому так дорого?

Зараз ми починаємо виховувати Острог у тому плані, що спортивно-бальні танці – це не гурток. Це – клуб. І коли ти відвідуєш клуб, це означає, що ти на всеукраїнському рівні представляєш нашу назву, наше обличчя, наших тренерів.

Не всі сприймають цей вид спорту серйозно. Приходять батьки: “Можна записатись у ваш гурток?”. І починає з вух кипіти, як у чайнику: “У нас не гурток, у нас клуб, так, можна записатися”. І одразу питання: “А чому так дорого?”. Починаєш пояснювати, що наші знання дорого вартують.

Ми з дружиною скоріше за все не будемо повертатися у танцювальний спорт, але як педагоги ми задоволені своєю діяльністю. Думаємо, що у майбутньому від нашого клубу танцюватимуть відомі острожани, які зможуть представляти Острог не тільки на всеукраїнському, але й на світовому рівні.

Великі проблеми маленького Острога

Чесно, є моменти, коли жалкую, що я в Острозі. Це маленьке компактне місто, де кожен один одного знає. До того ж фінансовий рівень забезпеченості міста не дуже високий. Бувають непорозуміння з батьками, особливо у фінансовому плані. Ось ти готуєш пару на турнір і бачиш, що вона готова престижно виступити, що діти талановиті, вони можуть і хочуть змагатися. Але два моменти: або батьки не пускають через фінансову причину, або кажуть: “Нащо тобі це треба?”.

Ще одна проблема – немає у місті хорошої танцювальної зали. Як тут розвивати дітей? Зараз ми пробуємо поміняти залу, намагалися вирішити це питання з владою. Але влада не розуміє, що танцювальна зала – це хоча б 100 квадратних метрів та приміщення, яке опалюється.

Але все це покривається тим, що діти привозять гарні результати. Я цим люблю хвалитися, що у нас 46 квадратів у залі, а дитина займає перше місце. Це все компенсує. Тому такі негативні думки вкрай поодинокі.

Конкуренція, яка вона в Острозі?

Коли ми говоримо про конкуренцію, ми повинні говорити про якість. Так, є гуртки, є хореографи у школах. Клубу поки що немає. Я не проти конкуренції, але знову повертаємося до якості.

Зі своєї сторони я не можу казати, що є тренер поганий, а є хороший. Але буває, що батьки приводять дитину, кажуть: “Ми танцювали”. А у дитини клишоногість та невеликий сколіоз. Тобто видно, що танцювали, а як… У цьому плані конкуренція в Острозі – це коли ти після інших груп починаєш перевчати дитину. Якщо ж з’явиться хтось нашого рівня, то це буде цікаво.

Релігієзнавець – не вирок

Чи допомогла мені освіта релігієзнавця заробити на хліб? Ні, ще не допомогла. Хоча Петро Кралюк казав, що ще жоден філософ не був голодний. Та був голодний, і не один. Ця освіта більше допомогла мені зрозуміти себе. Вона дала мені саморозвиток. Це допомагає, коли я працюю з дітьми, особливо гіперактивними або надто флегматичними. І я вдячний Острозькій академії за те, що я цю освіту здобув.

Співпраця з ОА

Студенти – це такий народ специфічний, цікавий. Хоч я і сам був студентом, на них надіятись не можна. Якщо тобі пощастило, вони отут є, а потім чи сесія, чи стипендія, і студентів немає.

Взагалі, є намір співпрацювати з Острозькою академією. Я хотів би поговорити з адміністрацією. Можливо, на основі цієї співпраці нам би виділили якесь приміщення у новому корпусі, тоді можна було б знову організувати студентський колектив. Тому що я знаю багато конкурсів, фестивалів, змагань серед студентських колективів. Було б непогано, щоб і Острозьку академію хтось достойно представляв.

Ще у мене є ідея: проводити майстер-класи, навіть на безкоштовній основі, перед Віденським балом. Тому що щойно повернувся з Віденського балу… Забули, як правильно танцювати, і не віддають дань моді того часу. У мої роки це було величне дійство. Зараз я вважаю, що є якісь неправильні кроки у політиці проведення цього заходу.

Ще зараз нас запрошують  для показових виступів. Тому я думаю, що питання співпраці з академією матиме місце у майбутньому.

Фото надані героєм матеріалу

Реклама