Єврейський Острог: історії, які варто розповідати (ІНТЕРВ’Ю)

1
372
Реклама

Волонтер Музею історії Острозької академії, студент-історик Євген Яковенко презентував свою ініціативу «Острог: єврейська історія». Це – виставка фото у рамках проекту «Студії живої історії». Євген розповів нам, як з’явилася виставка та чому вона важлива.

З чого почалось твоє зацікавлення історією євреїв?

Перше зацікавлення було, певно, більш на підсвідому, ніж свідомому рівні, у підлітковому віці, коли вперше дізнався про трагедію Голокосту. Це відбулося десь таки на рівні емоцій. Тоді я не міг зрозуміти причин жорстокості одних людей до інших. Трагедія Голокосту уявлялася мені ключем до знаходження відповіді на питання: чому одні люди чинили жорстоко, а інші, наприклад, допомагали, здебільшого ризикуючи власним життям. Інколи це були дуже різні сценарії і дуже різні моделі поведінки. Тепер я знаю достатньо прикладів – можу назвати багато причин того, чому ставалося саме так, коли відбувалися ці події. Це як читання Камю чи Достоєвського. І перший, і другий показують нам приклади, наскільки людина може опуститися за певних обставин, наскільки ладна чинити негідно. Чи, скажімо, навпаки – наскільки може залишатися стійкою та чинити благородно.

Історією острозьких євреїв я зацікавився, коли приїхав до Острога вперше, у 2014-му. Мене дуже засмутило, що міська синагога, яка діяла як релігійний об’єкт до 1939 року, у напівзруйнованому стані. Її дах провалювався – кожного разу прогалина у стелі збільшувалися. Можна було бачити, як шматки стелі падають на підлогу, особливо ранньої весни, коли сходив сніг. Так було до осені 2016 року, відколи розпочалися реставраційні роботи. Тепер можна сподіватися, що острозька Велика Синагога збережеться для наступних поколінь.

Розкажи, як виникла ідея такої виставки та з чого почалася реалізація проекту?

Ідея цієї ініціативи виникла у березні під час першого навчального семінару проекту “Студії живої історії” у Сєвєродонецьку. Ідея зробити в Острозі проект про єврейську історію міста належить Каріні Фурсі, Жені Губкіній і Ярославу Переходьку, які були моїми тренерами на семінарі. Вже у травні під час наступного семінару “Студій” у Бердичеві я багато говорив про свій проект із Тарасом Грицюком. Тоді і з’явилася ідея виставки і екскурсій у рамках проекту. В Острозі цю ініціативу підтримав Андрій Брижук. Завдяки Андрію з’явилася візуалізація виставки.

За часів Хмельниччини відбувалось багато вбивств євреїв. Згідно з легендами, їх кидали у криницю. Чи мають ці перекази реальне історичне підґрунтя?

Відповідь на це питання найкраще може дати хроніка Натана Гановера “Глибокий мул”, у якій Гановер описав антиєврейські акції часу Хмельниччини. Цю книгу він видав у Венеції у 1653 році, тобто через декілька років після того, як сталися ці події, щоб показати історію єврейської трагедії Хмельниччини для західного читача. Ці події в єврейській історіографії називаються гзерот-тах, тобто «божі кари».

У одному зі слайдів виставки я описую події Хмельниччини в Острозі «очима» Гановера. У тексті виставки я застерігаю, що Гановер, як і будь-яка людина, може помилятися у своїх судженнях і оцінках. Його книга містить дуже багато фактологічних неточностей. Але вона також містить цінну для нас інформацію про події Хмельниччини. У ній описані дуже різні способи поведінки під час цих подій, як із боку козаків, так і з боку євреїв чи шляхти. Деякі способи вбивств євреїв козаками мають певні відсилання до П’ятикнижжя. Втім, що саме з тих речей, про які пише Гановер у своїй хроніці, у ставленні козаків до євреїв, є правдою, а що є легендами, дуже складно судити. Оскільки Гановер багато історій писав саме з чуток.

Найважчим періодом для євреїв був Голокост. Як це відбувалось в Острозі? 

В Острозі напередодні Другої світової проживало близько 10 тисяч євреїв. Це більше, ніж дві третини всього населення міста. Від серпня 1941 року і до грудня 1942 року нацисти та їх прибічники вбили майже всіх євреїв. Ці вбивства відбувалися у дуже цинічний спосіб. Перед світанком 4 серпня 1941 року нацисти наказали євреям покинути свої будинки. Їх зібрали колоною і повели до урочища Красностав на Новому місті. Тепер там є меморіал. Того дня відбулося вбивство декількох тисяч людей. Їх вбили тільки тому, що вони були євреями. Серед них були діти. Навіть 2 чи 3 років. Я не розумію, як таке можливо.

Повторні акції вражають іще більшим цинізмом. Скажімо, за місяць, у вересні, єврейським хлопцям і чоловікам нацисти пропонували розвантажувати вагони на залізничній станції Кривин. Автівки з євреями їхали до станції, але не доїжджали. Неподалік станції цих людей розстрілювали. Далі автівки знову поверталися до міста, щоб забрати нових “робітників”. Я не знаю, чи було чути у місті постріли і чи ці люди здогадувалися, куди їх везуть насправді, і чи знали вони, що ніколи більше не повернуться додому. Це дуже непросто уявити, але так тривало три дні. За ці дні було вбито декілька тисяч євреїв.

Дослідники називають дуже різні числа вбитих під час різних акцій. Ці кількості варіюються від 1 тисячі, 2,5 тисяч жертв до 4 тисяч під час кожної з них. Ці підрахунки є дуже приблизними. Більш точним є загальне число вбитих під час Голокосту в Острозі – становить близько 10 тисяч жертв.

Відомо, що за часів Голокосту люди переховували євреїв. Чи були такі випадки в Острозі?

Звісно, такі випадки були. У місті та околицях жили люди, які, ризикуючи власним життям, переховували у себе євреїв-втікачів. Анна Ахматова у 1940 році в поемі “Реквієм” писала, що у своєму тексті воліла б перераховувати всіх жертв сталінських репресій поіменно: “Хотелось бы всех поименно назвать, да отняли список, и негде узнать…”. Я волів би перерахувати тих, хто допомагав євреям під час Голокосту у нашому місті. Частину моєї виставки, яка розміщена у публічному просторі центральної частини міста, займає список тих, хто допомагав євреям під час Голокосту. Це ті, кого вдалося розшукати. Меморіал історії Голокосту в Єрусалимі “Яд Вашем” впорався з цим завданням. Тому, слідуючи цій логіці, є список і є де дізнатися. Цим чоловікам і жінкам, які рятували євреїв, я іще винен. Сподіваюсь, мені іще вдасться щось зробити для них.

У чому полягала головна мета твоєї виставки?

Як громадянин, тобто людина, яка свідома своєї громадянської відповідальності, я волів показати історію євреїв міста у контексті інших історій. Показати, наскільки ця історія є важливою для мого покоління і поколінь, які будуть після нас. Моє покоління є останніми свідками тих, хто пережив Голокост. Тому бути свідомим своєї відповідальності за цю пам’ять і цю історію – дуже важливо.

Чи активно острожани долучались до виставки?

Я провів дві презентації свого проекту в Острозі. Першу – завдяки турботам Дмитра Цоліна, у Центрі юдаїки НаУОА. Розповів про виставку, яку потім презентував у місті. Я не сподівався на таку цікавість. До мене підходили люди, яких я не знав. Вони дякували мені за мою роботу. Я дякував у свою чергу цим людям, оскільки вони дали мені, можливо, навіть дещо більше, ніж я їм. Це усвідомлення потрібності того, що ти робиш тут і тепер. Для мене це дуже важливо.

Чи плануєш й надалі вивчати історію євреїв Острога? Які є подальші перспективи? 

Якщо у цьому житті можна бути у чомусь певним, то точно не у планах (усміхається). Я волів би продовжувати робити те, що потрібно не лише мені. Якщо надалі ця робота буде давати мені відчуття потрібності, я буду її робити. Коли спільно з Андрієм Брижуком я робив цю виставку, то був свідомий своїх слабких сторін – наприклад, я не знаю ні їдишу, ні івриту. Тому мені доводилося звертатися за допомогою до Дмитра Цоліна або Григорія Аршинова. Ці люди відкриті для допомоги. Їм я дуже вдячний. Без них ця виставка не була б такою, якою вона є. На перспективу я волів би зробити іще дещо про трагедію Голокосту. Є дуже багато історій, які заслуговують того, щоб їх розповісти. Втім, на все свій час.

Марія КАРПЕЦЬ

Фото: Анастасія ТУХ

Реклама

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here