Релігія та вибір

0
2623
Реклама

Оля – дівчина з коротким синім волоссям, журналістка, громадська активістка та студентка. Для Ostroh.info вона розповіла, що декілька років тому відвідувала релігійні служіння, де люди кричали та непритомніли, мала мрію розповідати про Бога в автобусах, а сексом планувала зайнятися тільки після весілля з християнином. Нещодавно найскладнішими словами для Олі стали: “Мам, я вже не вірю в Бога”.

“Я відчувала себе кращою”

Я виросла в релігійній сім’ї. Ми ходили в протестантську церкву, течія харизматів. Є різні конфесії: п’ятдесятники, баптисти, а серед них течія харизматів, вони новітні. Нам дозволялося носити штани, фарбуватися, тобто ми були більш вільні. Церкву харизматів відвідували приблизно 15-20 людей із мого міста. Цікаво, що пасторкою була жінка. Лише наша конфесія дозволяла таке.

Я не відчувала ніякого насадження все дитинство, мене все влаштовувало. Була “хорошою дівчинкою” в школі. Моє дитинство було нормальним, я не вважала себе якоюсь інакшою. Знала, що просто краща від інших. Краща, бо вчили: “Ми – послідовники Христа, ми – молодці, врятуємося, підемо в Рай. Усі ж інші, якщо не покаються, то будуть у Пеклі”. Коли дивилася, що люди займаються сексом до шлюбу, пиячать або курять, то завжди знала, що це та категорія людей, які неспасенні, і мені з ними не по дорозі. Я навіть не вірила, що є люди, які не вірять у Бога. Мені здавалося, що вони це просто роблять неправильно.

Пастор дмухав, а люди падали

До восьмого класу я просто була дівчинкою, в якої релігійні батьки, яка змушена ходити в церкву. У восьмому класі я повірила сама. У мої 14  це було майже свідомо. Поїхала на служіння на три дні. Воно було дуже специфічним, схоже на служіння Мунтяна, тільки в того більше людей.
Це було таке приміщення, ніби готель або хостел. Там було багато служителів, до ста людей, постійно грала музика. Суть музики в тому, що один рядок повторювався сім разів: “Слава Ісусу Христу, Слава Ісусу Христу, Слава Ісусу Христу…” Там різні тональності, але вона дуже спокійна, психодилічна музика. Люди дуже дивно там себе поводили. Вони впадали в істерику. Чоловік постійно казав у мікрофон: “Алілуя”, – дмухав, а люди падали від його подиху. Це ніби гра така була.
Були пастори, які молилися за когось. Можна було підійти, сказати, яка проблема, він клав на людину руку. Потрібно було впасти на початку або в кінці молитви, можна було почати сміятися істерично. Я сама падала три рази приблизно. Два рази, бо це така атмосфера, і тобі здається, що якщо ти не впав, то сила Божа на тебе не зійшла. Два рази я впала, бо “блін, треба впасти”. А третій раз не пам’ятаю. Згадую, як той служитель мене обійняв, довго тримав, я плакала, а потім він відпустив, а я вже лежала на підлозі.  
Були люди, які цього боялися. Я пам’ятаю одну жінку. Вона підійшла й запитала: “А що це з вами таке трапляється?”. З нею поговорили і сказали:“Та ти боїшся, ти не довіряєш Богові”. І на третій день вона впала після молитви.


Серйозно взялася за релігію

Після цього я серйозно взялася за релігію. У чотирнадцять років прийняла хрещення. У мене була нав’язлива ідея розповісти про Бога всім своїм однокласникам і довести, що вони помиляються. Пам’ятаю, як вчепилася в одну дівчинку і ледь не півроку їй наярювала. Вона була із неблагополучної сім’ї, мені було її шкода. Знала, що для неї треба було спасіння.

Я завжди відділялася від компанії. Якщо чула якісь лайливі слова від однокласників, то відходила, бо думала, що вони нечисті і моя душа буде забруднена цим. У мене була тоді мрія. Я думала, що мені потрібно заходити в автобус, вставати і розповідати людям про Бога. Я не могла наважитись, але дуже себе гризла за це.
Не спілкувалася з хлопцями. Я вважала, що якщо подивлюся на хлопця і в мене з’явиться якийсь сексуальний потяг до нього, то це буде великий гріх.  
До 10-го класу я не прочитала жодної книги, не вчилася майже. Кожен день читала Біблію. Не думала вступати в жодний університет, після школи хотіла піти на роботу та  вийти заміж за християнина.


Змінилася


У мене був однокласник, з яким дуже ворогувала. Він був жорстоким, почав мене “підстібувати” стосовно моєї віри. Ми з ним спілкувалися десь півроку. Моя ціль була навернути його до Бога, а йому, мабуть, просто було цікаво. За цей час я закохалася у нього. Він мені ставив багато логічних питань, на які я не могла знайти відповіді. Наприклад, в Біблії пишеться, що Земля створена за сім днів, а він мені розповідав, що вона створена з таких матеріалів, що за сім днів такого не могло би бути. Цей хлопець просто висміював всю мою віру.
Я почала дуже боятися. Настав період, коли злякалася, що те, в що я вірила все життя, може бути неправдою.
Коли вступила в університет, тут не було ні мами, ні друзів. І я почала розуміти, що те ідеальне життя, яке мені описували батьки, що всі люди добрі, що Бог обов’язково віддячить тобі за твою доброту, воно не таке. Люди бувають різні.
У кінці першого курсу я виставила пост “підтримую ЛГБТ прайд” у фейсбуці. Про це дізналися мої батьки і в мене вдома стався великий скандал.  Мама сказала:“Яка ж ти тоді мені дитина”. Я розуміла, що це було на емоціях. Це все було для неї шоком, але це був один єдиний раз, коли я настояла на своєму.
Через те, що мама не сприймає мене, у мене був великий бунт. Він проявився через мою зовнішність. Я дуже коротко підстригла волосся, вибрила собі потилицю. Мама побачила це і подумала, що я лесбійка, бо вони ніби-то всі коротко стрижуться. Коли я підстриглася, то відчула, що є як ніколи собою. Синє волосся – це частина бунту, але зараз я стала набагато спокійнішою.

фото надане героїнею


Найскладніше було сказати: “Мам, я не вірю в бога”. Коли це сказала, то вона була в шоці. Я зрозуміла, що не можу засуджувати її. У неї дуже складний період у житті, тому треба в щось вірити. Заслуга моєї мами і наслідок релігії те, що вважаю себе доброю людиною. Мені не важко допомагати людям, я люблю це робити. Можливо, мама все одно виховала би мене доброю і без релігії. Але я пам’ятаю, як зранку прокинулась у себе вдома, а у нас був безхатько. Мама його “захостила”. Вона запрошувала до нас додому дітей із неблагополучних сімей, годувала їх, давала одяг. Я це все бачила.


Вірю, що після смерті зі мною нічого не станеться”


Якби я не вступила в академію і не побачила інше життя, то не можна було би казати, що релігія –  це мій вибір. Я б не бачила іншого. Мені просто шкода, що діти із релігійних сімей не мають вибору.
У мене є багато знайомих, які ходять в церкву від самого народження. Вони змушені вийти заміж, народити по десятеро дітей, ходити в довгих спідницях. Можливо, це їхній вибір, але вони просто не знають, як по-іншому.  
Я вважаю себе атеїсткою, вірю в те, що після смерті зі мною нічого не станеться. Раніше я соромилася розповідати цю історію, але зараз розумію, що це частина мого життя, частина моєї історії, мене самої. Є зараз бажання перефарбуватися у свій колір, не так яскраво, бо стало якось легше. Хочу, щоб ця легкість відображалася на моєму зовнішньому вигляді.


Анна Дікун
фото авторки

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here