Реклама

Настя* – пансексуалка, яка навчається в Острозькій академії. Вона відчуває романтичний та сексуальний потяг до людей усіх гендерів та статей або ж не в залежності від них. Для нас вона розповіла про закоханість у трансгендерного хлопця [людина, гендерна ідентичність якої не збігається з біологічною статтю – ред.], життя у «консервативному» Острозі та ліки від ненависті до ЛГБТ-спільноти.

У Києві з 16 по 22 червня проходив форум «КиївПрайд» – серія освітніх заходів про ЛГБТ (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери та інші сексуальні та гендерні ідентичності),  яка закінчилася Маршем Рівності 23 червня. Організатори заходів стверджують, що відстоюють рівні права. А саме: дозвіл на шлюб, спадщину, поділ майна, відмову від свідчень проти близької людини.

Гендер визначає риси характеру та особливості поведінки, які вважають характерними для чоловіків і жінок у певному суспільстві.

Ідентифікуй себе хоч,  як рожевий єдиноріг, якщо ти мені подобаєшся,  то мені байдуже

У мене не було моменту, коли я сіла й така: «Все,  тепер мені подобаються ось ці та ось ці». Із дитинства ставилася до всіх  як просто до людей. Дружила як з дівчатками, так із хлопчиками. Ніколи не ділила їх за статтю. І людина мені або подобалася, або ні.

Перша моя закоханість була в хлопчика, ще в дитячому садочку. Коли було років 14-15, сподобалася дівчина. Згодом з’явилися  почуття до трансгендерного хлопця. У плані стосунків  не вийшло, бо  нас розділяла велика відстань: він із іншої країни. Тому ми переписувалися, а бачилися наживо лише раз.

Я не спеціалістка в термінах. Але якщо порівнювати, особисто для мене, бісексуальність – це потяг до двох та більше гендерів –  свого та протилежного  або ще декількох інших. Пансексуальність – це про прийняття усіх: агендеру [люди, які ідентифікують себе як безстатеві, не чоловік, і не жінка – ред.], бігендеру [люди, що відчувають себе то чоловіком, то жінкою, незалежно від фізичної статті – ред.], трансгендеру. Це більше про людину та її внутрішнє, ніж про стать та гендер. Ідентифікуй себе хоч як рожевий єдиноріг, якщо ти мені подобаєшся – мені байдуже.

Я не бігаю і не кричу всім про свою сексуальну орієнтацію

Для батьків я не робила камінг-ауту [добровільне та відкрите визнання людиною своєї сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності – ред.].Вони  ніколи  й не лізли в моє особисте життя. З мамою ми говорили кілька років тому про КиївПрайд. Я пояснила їй, що це кльово.  Вона відповіла: «Як скажеш. Я не активістка, але якщо ти до мене прийдеш і скажеш, що  от це твоя дівчина, і ти йдеш із нею на Марш Рівності, я з тобою піду».Тато іноді жартує щось не дуже приємне. Але я розумію, що якщо прийду з ним серйозно поговорити, то він це сприйме.

Більшість друзів знають про мою сексуальну орієнтацію, але не всі.  Я дуже рідко розповідаю про своє особисте життя. Не тому, що мені є що приховувати. Якщо в мене хтось запитає , я розповім. А так, я не бігаю і не кричу про це.

Настоятель храму про «парад содомітів»

Сам Острог мені здається консервативним і релігійним містом. Через те, що тут багато релігійних «активістів», й інколи чуєш усі ці «промови». Але на вулицях  відкрито з гомофобією не зустрічалася. Був час, коли  носила кольорове волосся та очікувала якихось коментарів, але жодного разу не зустрічала якогось негативу. Навіть бабусі казали: «Ой, прикольно». Але я розуміла, що скоріше за все,  мені просто щастило.

Дуже цікава історія трапилася два роки тому. Був з’їзд викладачів християнської етики. Я там волонтерила. Цим усім займався Василь Миколайович Жуковський[викладач Острозької академії та настоятель студентсько-викладацького храму  Федора Острозького – ред] . Мене дуже роздратувало, коли пан Жуковський почав говорити: «От знаєте, в Києві таке сталося, таке сталося». Я сиділа й думала, що там вже таке сталося: «Отам той парад содомітів». І почав говорити, що КиївПрайд – це зло, що “діти ж дивляться». Наступні дні, в знак протесту,  ходила на волонтерство у футболці з веселковим прапором. Розумію, що Василь Миколайович консервативний, і з цим нічого не зробиш. Але мені було неприємно, що він нав’язував свої погляди аудиторії.

Ліки від гомофобії

Найкращий аргумент для боротьби з гомофобією – це люди. От, наприклад, спілкується зі мною людина. Вона кльова, ми розуміємо одне одного. І тут  вона каже, що усю ЛГБТ-спільноту потрібно спалити. Я запитую: «І мене? Ти будеш ненавидіти й мене просто тому, що в тебе в голові ось це?».  І одразу по очах видно, як людині стає ніяково. Бо перед нею сидить жива людина. І яка тобі в біса різниця, кого вона любить, якщо ви до того добре спілкувалися і у вас є спільні інтереси? 

На першому курсі моєю сусідкою була  відкрита гомофобка. Вона ледь не пишалася цим. Певний час ми старалися не зачіпати теми релігії та ЛГБТ. Із часом дуже здружилися. Згодом  почали спілкуватися й на «заборонені» теми. У неї був знайомий гей. Коли він розповів їй про свою орієнтацію, вона перестала з ним спілкуватися. Одного разу сусідка приїхала й розповіла: «Я поговорила з цим хлопцем. Він насправді хороша людина і це тупо, що я перестала з ним спілкуватися». Мені приємно, що завдяки нашій дружбі  вона стала толерантна й зрозуміла, що її гомофобія нав’язана.

Я ніколи не зустрічалася з відкритою ненавистю через орієнтацію. Можливо, тому що не надто афішую своє особисте життя. Я живу у своїй бульбашці, у якій майже немає гомофобів. Мене всі люблять і сприймають такою, як я є. Але коли я виходжу за цю бульбашку, то розумію, що ненависті до ЛГБТ-спільноти повно. Люди часто говорять, що ти не на часі  зі своєю боротьбою за права ЛГБТ, бо є купа інших проблем . Але ми не маємо базових прав лише тому, що в когось є якісь стереотипи. Найбільший аргумент ненависників – «нашим дітям будуть щось нав’язувати». Але це не так працює. Ти або народжуєшся таким, або ні.

*Для безпеки героїні її ім’я змінено.

Ольга Верещук

фото авторки

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here