Новий цивільний кодекс – комплекс змін, що наближають до Європейського союзу та обмежують права жінок. Кодекс декларує рівність, але в тексті містить норми, що дозволяють судам оцінювати «моральність» жінки після розлучення і затягувати розлучення для жертв насильства.
28 квітня 2026 року Верховна Рада підтримала у першому читанні законопроєкт №15150 – новий Цивільний кодекс України. Автори позиціонують його як «дерадянізацію» та крок до євроінтеграції. Проте деякі пункти кодексу ускладнюють життя громадян як, наприклад, дає державі повноваження судити про моральність жінок після розлучення, блокувати розлучення на 6 місяців без винятків для жертв насильства та вперше на законодавчому рівні позбавити одностатеві сім’ї будь-якого правового захисту.
Законопроєкт іде на друге читання, тому саме зараз є вікно для змін. «Зараз, я думаю, дуже багато буде залежати від суспільної реакції», – зазначила народна депутатка Інна Совсун. Правозахисні організації готують поправки. Ключове питання: чи погодяться автори кодексу і спікер Стефанчук змінити не окремі формулювання, а саму ідеологію документа.
Крім негативної частини законопроєкту №15150 варто відмітити його мету – модернізувати цивільне право , з якою він в технічній частини впорується. Його мета згідно з пояснювальною запискою: замінити чинний Цивільний кодекс 2003 року, який потребує системного оновлення відповідно до європейських стандартів. І в певній частині документ цю мету виконує. Спадкування цифрових активів, репарації для родин загиблих, юридичний статус біологічного матеріалу – прогалини, що давно чекали на врегулювання. Малолітнім з шести років дозволять офіційно користуватися банківськими картками для дрібних покупок. Впроваджується заборона на суперечливу поведінку у відносинах між громадянами та бізнесом. Це зручно, сучасно і правильно.
Але тут важливо розрізнити дві речі: технічну модернізацію і ціннісний вибір. Перша у кодексі є. Другий теж є, і він значно гірший. Пояснювальна записка підкреслює «юридичну рівність і недискримінацію» як одну з ключових засад. А на практиці у сімейній сфері кодекс зберігає консервативні підходи, які суперечать європейським стандартам.
З самого початку законопроєкту ми стикаємося з новим визначенням, що спирається суто на світобачення окремих людей та не має конкретних пунктів, котрі б визначали цей термін – доброзвичайність. Як заявлено в законопроєкті «Доброзвичайність – це сукупність моральних норм та принципів, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних уявлень про належну поведінку, усталених у суспільстві». Надалі рішення суду та позови до нього можуть грунтуватися на подібній логіці, порушення/або дотримання доброзвичайності.
Найбільше питань стосовно законопроєкту №15150 виникає стосовно частини, що говорить про сімейний кодекс та права людей. Стаття 1513 встановлює, що: «1. Суд може вживати заходів для примирення подружжя, якщо це відповідає доброзвичайності». Таким чином рішення суду грунтується на суб’єктивному баченні судді його власного розуміння доброзвичайності. Водночас пункт 3 цієї статті вживає заходів примусового «примирення», для подружжя, що мають малолітніх дітей строком в один місяць. Тобто, навіть якщо в подружжі стикаються з аб’юзом “заради дітей” треба проіснувати разом ще місяць. 5 частина цієї статті намагається убезпечити жертв насилля запевняючи, що «якщо один із подружжя вчинив домашнє насильство або іншу протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, заходів для примирення подружжя не вживають», проте велика кількість жертв не звертається та/або має загрозу у разі звернення стосовно вчиненого насильства. Також цей пункт виключає інші форми насильства як моральне та економічне через те, що вони не є складниками кримінального правопорушення. Подібним чином суд обмежує право людини на розлучення і вживає заходи з “примирення” змушуючи жертв проводити ще 6 місяців в колі кривдника.
Наступним пунктом, що порушує права людині і найчастіше права жінок є стаття 1516, що регулює зміну прізвища після розірвання шлюбу. Питання виникає до 2 частини цієї статті, що свідчить про те, що «Дружина, чоловік має право вимагати відновлення дошлюбного прізвища того з подружжя, який поводився негідно (вчинення домашнього насильства, кримінального правопорушення, аморального вчинку, зради тощо)». Значною мірою ця стаття впливає саме на жінку через рідкість випадків, коли чоловік бере прізвище дружини, тож подібна стаття дозволяє собі визначати “негідну” поведінку як клеймо. До того ж знов ми стикаємося з тим, що суд вирішує, що є правильним а, що ні з етичної та моральної точки зору. Подібне втручання в особисте життя в свою чергу порушує Статтю 8 Конвенції про захист прав людини (ЄКПЛ), яка гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя, житла та кореспонденції і забороняє свавільне втручання держави у ці сфери, включаючи захист персональних даних, репутації, фізичної/психологічної цілісності, а також забезпечує конфіденційність спілкування.
В подальшому ми стикаємося з іншою прогалиною в законопроєкті і це стаття про репродуктивні права людини. Стаття 305 в своєму пункті 3 зазначає, що «Фізична особа може реалізувати свою репродуктивну функцію, зокрема із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, на умовах та порядком, визначених законодавством. Програми допоміжних репродуктивних технологій застосовують лише за медичними показаннями та за наявності письмової поінформованої згоди повнолітньої дієздатної фізичної особи». Важливим моментом тут є саме за «медичним показанням», що фактично обмежує волю самотніх жінок мати, обмежуючи їх доступ до репродуктивних технологій. Окремо варто враховувати воєнний контекст: пари дедалі частіше вдаються до таких технологій завчасно, щоб у разі загибелі партнера зберегти можливість народити спільну дитину. Така ситуація не є медичним показанням у традиційному розумінні, однак має очевидну соціальну та гуманітарну обґрунтованість.
Крім цього, сімейна частина кодексу продовжує дискредитувати одностатеві стосунки та шлюби. В цьому плані новий кодекс не поступається старому. Загалом на це вказують статті: 1473 «Шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка», 1473 – Фактичний шлюб «Фактичним сімейним союзом визнають проживання жінки і чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу», 1660 – Право на усиновлення «Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі». Правозахисні організації «КиївПрайд» та «Військові ЛГБТ+» наголосили на невідповідності проєкту Європейській конвенції з прав людини – документ не забезпечує юридичного визнання одностатевих пар, що є прямою вимогою у межах євроінтеграційних зобов’язань України.
Законопроєкт №15150 прийнятий лише у першому читанні і це єдине вікно, коли зміни ще можливі. Після другого читання виправити дискримінаційні норми можна буде лише через окремий закон. А це означає роки роботи.
Що має відбутися до того, як це вікно закриється.
Верховна Рада зобов’язана переписати норму про примирення: або вилучити її повністю, або закріпити прямий виняток для випадків домашнього насильства. У нинішньому вигляді вона суперечить Стамбульській конвенції і скасовує захист, який парламент сам же ухвалив у грудні 2024 року. Окремо, вилучити «моральну оцінку» поведінки жінки зі статті 1516 і привести норми про репродуктивні технології у відповідність до чинного наказу МОЗ. Перед другим читанням документ потребує повноцінної гендерної експертизи: залучення незалежних фахівців і правозахисних організацій, а не лише академічних юристів, які писали кодекс сім років. Правозахисні організації мають перетворити критику на конкретні юридичні поправки з посиланням на міжнародні зобов’язання України. Але поправка до другого читання – це текст, а не петиція.
Цивільний кодекс – це закон про те, кого держава вважає гідним захисту. Відповідь, яку дає нинішня редакція не повністю зваженою та прийнятною. І це треба сказати голосно саме до другого читання, а не після.
Валерія Антоненко