“Острозька кераміка” — майстерня керамічного мистецтва, що є сімейною справою цілих поколінь. Поміж виготовлення робіт у глиноробні проводять майстер-класи та знайомлять людей із художньою керамікою. Вироби, виготовлені на цій фабриці, будуть виставлені на аукціони мистецтва. Сама майстерня готується перейти на новий рівень — рівень статусу Острозького музею.
Історія керамічної майстерні острозької родини розпочинається за яскраво-бордовими дверцятами з низьким порогом. Приміщення заставлене драбинами, дошками та будівельними матеріалами. Біля входу видніється холодильник, а за ним — мішки з глиною для виробництва. Через рік у глиноробні планують закінчити ремонт, після якого там будуть різноманітні локації. Про це розповідає теперішній власник та спадкоємець “Острозької кераміки” Владислав Зарічний і веде дорогою до наступних кімнат майстерні.
«Вся ця діяльність була заснована у 1998 році моїм дідом Едуардом Франковським. Пізніше за майстерню взялася моя мама — Ілона Франковська, а тепер Острозька кераміка перейшла до мене», — зазначає Владислав.
Він доповнює, що його дідусь отримав іноземний грант на фінансування майстерні. Раніше фабрика займалася технічною керамікою, але згодом стала базуватися на художній.
«Тут було дуже багато творчих людей, із фантазією. Близько 30 працівників створювали справжнє мистецтво», — згадує власник.
З кожним кроком до наступної локації видніється все більше столів із різноманітними виробами, які ще не пофарбовані: від чашок з вазами до мінімалістичних фігурок. На полицях лежать гіпсові форми, які потрібні для формування глини.
«Це наш цех. Тут виробляється абсолютно все: від створення глини до формування готового продукту. В кутку цеху розташовані 3 чани для перемелювання та фільтрації глини, і вже на столах починається процес ліпки», — розповідає чоловік.
Саме у цій точці проводяться майстер-класи, у яких демонструють усі етапи створення виробу. У процесі будуть підлаштовуватися під навички та побажання учня, який ліпить свою фігуру.
«Якщо людина ніколи не займалася керамікою, то ми надаємо усю базу для ліпки, щоб вона зрозуміла, як можна створювати щось масштабніше. Для початку ми обираємо кружки — в них найлегша техніка. Коли навчились робити кружку, тоді можемо зліпити форму на ній. Якщо ж учень уже вміє і те, й інше, то ми готові зробити будь-що — від вази до фігурок. Немає ніякого обмеження: все те, що тільки можна нафантазувати», — зазначає Владислав.
Дорогою до наступної локації серед виробів можна побачити ще одного відвідувача майстерні — кішку Маркізу, пухнасту тваринку власника. Недалеко від неї сидить рудо-білий улюбленець Персик, який спостерігає за кожним рухом у приміщенні.
«Вони раніше прибігали до мене їсти й дуже мені сподобались. Вирішив забрати до себе, і тепер вони постійно разом. Навіть на майстер-класах постійно приходять сюди, дають себе гладити. Персик, хоч і не дуже тактильний, але постійно вештається за ласкавою Маркізою», — розповідає чоловік усміхаючись.
Недалеко від пухнастих улюбленців є декілька кімнат із готовими композиціями — магнітами, вазами, горщиками та різноманітними скульптурами. На столі лежать папери з кресленням виробів та акрилові лаки для їх покриття. Більшість робіт оздоблені кольоровими малюнками та пофарбовані.
«Після ліпки ми можемо царапати на виробах та робити розпис. Розмальовуємо ми фарбами на глиняній основі. До випалу вона легко прибирається навіть з речей. Загалом, це локація усього того, що виходить з печі. Дуже багато різновидів виробів — від новорічних кульок до масштабних композицій», — зазначає Владислав.
Готові вироби є і на другому поверсі майстерні. Зазвичай саме там художники-скульптори раніше розмальовували роботи. З такого ракурсу можна охопити поглядом майже всю майстерню та її мистецтво.
Складністю у виготовленні кераміки є її чутливість до перепадів температури. Саме тому вироби, які виконані не за інструкцією, можуть тріснути в печі або навіть лопнути. За словами кераміста, браковані роботи відрізняються не тільки за зовнішніми ознаками, а й за звуком. Якщо виріб цілий, він гарно дзвенить, натомість у бракованого звук глухий.
«Найголовніше для виготовлення — це дотримання кожної технології. Якщо хоч на одному етапі припустився помилки, виробу не стане: він буде бракованим. Потрібно постійно бути зосередженим на кожному етапі», — додає власник.
На думку Владислава, кераміка — це не тільки про виробництво, а й про культурне збагачення та ознайомлення людей із мистецтвом. Крім того, вона допомагає людям відновитись як морально, так і фізично.
«Насправді цей процес складно порівняти з чимось. Я називаю це глинотерапією, – розповідає чоловік та проходить повз полиці з виробами, – не кажучи про ментальний релакс. На базі кераміки можна реабілітувати людей з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), а також дітей з порушенням моторики рук. По професії я реабілітолог, тому знаю, як глина та реабілітація переплітаються між собою», — каже кераміст.
Перед тим як рушати до наступної локації, що знаходиться надворі, власник демонструє роботу художника-скульптора — вазу. На ній намальована Замкова церква. Оздоблення у вигляді зеленої листви, а над ним — надпис “Острог”.
Чоловік ділиться, що після COVID-19 більшість талановитих працівників поїхали з Острога, а виробництво стрімко обмежувало свою діяльність. З цієї причини Владислав приїхав із-за кордону та взяв на себе керування фабрикою, щоб допомогти рідним.
«Коли я приїхав сюди, то стан приміщення був критичним: усе позаростало, дах протікав, а полиці та вироби вкрилися пилом. Я почав цим займатись, бо без підтримки це місце загине, і ніхто про нього не буде знати. Навіть деякі місцеві живуть тут усе життя і не знають, де знаходиться глиноробня. Дуже багато гарних виробів звідси не бачив світ», — доповнює Владислав.
Сам кераміст своє дитинство провів на фабриці. Він виріс, бігаючи серед глини та спостерігаючи за активним виробництвом. Але продовжувати справу своїх рідних не хотів, хоча, за словами Владислава, творити різнобарвний посуд та фігурки йому було до вподоби.
«Все життя провів тут і все життя казав, що не буду цим займатись. В дитинстві я був у різних секціях, а батьки постійно працювали. І я злився, бо це забирало батьків, і в мене не було часу на те, щоб побути з ними. Але я повернувся до цього місця, бо знаю, що його не можна покинути: це історія не тільки моєї родини — це історія всього Острога», — каже глинороб.
Як тільки Владислав повернувся до Острозької кераміки, відразу почав фінансувати та відновлювати стан майстерні.
«Ми були на засіданні з Київською делегацією та вирішували, чого не вистачає Острогу. І прийняли рішення, що тут буде крута локація для музею керамічних виробів. На всій території, і навіть на вулиці, будуть відділення по локаціях. В одному приміщенні буде місце для майстер-класів та навіть ресторану і фотозони», — розповідає чоловік.
Майбутня фотозона буде знаходитись на локації, де перед входом вже сторожить місце улюбленець Персик. Біля стіни видніється камін, який оздоблений керамічними прикрасами. На ньому лежать чашки з пензлями, якими будуть розмальовувати усе приміщення.
«Тут можна буде робити атмосферні фото, які нагадуватимуть “Острозьку кераміку”. Ми розмалюємо та підсвітимо стіну, розпалимо камін та запросимо усіх. Зазвичай малюнками та оздобленням займається моя дружина — вона художниця. В нас цікавий тандем: я ліплю, а вона розмальовує», — сміючись зазначає Владислав.
Тим часом 7-річний син пари вже понад рік переймає сімейний хист до виробів. Хлопчик користується посудиною, яку зробив самостійно. Він допомагає на майстер-класах та навчається любові до кераміки у свого батька.
«Я познайомив його з керамікою і показав, наскільки це захоплююче. Найголовніше — це те, що йому подобається. Тим паче в нього є в кого повчитися», — з усмішкою згадує чоловік.
Владислав проводить майстер-класи та заохочує до кераміки не тільки свого сина, а й острожан та інших жителів України.
«Люди не розуміють, що таке ручна робота. Тому я і проводжу майстер-класи: відвідувачі роблять і розуміють цінність цього процесу. Це найкращий спосіб познайомити людей із керамікою, і вони в захваті від створення особистого виробу. Саме тому я продовжую усе це робити, навіть якщо іноді мотивація згасає , повертаюсь і далі розвиваю це місце. Роботи дуже багато, і роблю я це своїми силами, але за рік в мене все вийде. Я знаю і вірю в це», — ділиться власник майстерні Владислав.
Фото: Ольга Очеретяна