24 квітня в мистецькій галереї Острозької академії відкрилась фотовиставка поета та військового Максима “Далі” Кривцова, який загинув 7 січня 2024 року під час виконання бойового завдання. Захід організували Музей Острозької академії та Братство спудеїв.
15:40. Люди тільки починають спускатися в галерею, на ходу закриваючи свої парасольки — сьогодні весь день ллє дощ. Галерея знаходиться в підземеллі, яке зараз обладнане під бомбосховище. Усі атрибути підземелля присутні: цегляні стіни, лабіринти, ехо. Проте сьогодні на стінах з’явилися нові фотороботи.
На сірих стінах можна помітити QR-коди, які сканують телефонами найперші гості цієї виставки.
“У нас є спеціальне місце для парасольок, можете залишити їх там!” — вигукує жінка.
15:50. Людей стає дедалі більше. Здебільшого це студенти, які щойно прийшли з пар. Чути, як вони ще обговорюють минувші заняття і майбутні екзамени. Деякі студенти питають про свої бали у викладачів:
– До речі, яку оцінку я сьогодні отримала, Тамаро Василівно?
– Ох, я вже не пам’ятаю, треба буде вдома подивитись у зошиті.
15:55.Поки в одній залі люди спілкуються, роздивляються картини, купують сувеніри, доїдають останні шматочки їжі, що купили по дорозі сюди, в іншій залі деякі студенти пошепки щось репетирують.
“Можна тут, будь ласка, протиснутись?” — пошепки запитує дівчина.
“Так, звичайно”, — відповідає студент.
“Дуже прошу всіх! Зробіть маленький коридорчик у сторону телевізора, щоб всім людям було видно екран!” — каже одна з організаторок заходу Іванна Грищенко.
16:00. Деякі люди намагаються протиснутися ближче до екрана телевізора.
“Виставка складається з 29 фоторобіт, наданих Максимом менш ніж за місяць до його смерті. На цих фото ви можете побачити життя його побратимів та друзів, їхній побут”, — говорить Іванна.
Паралельно ще чути сторонні шуми: шурхотіння курток, спуск затвора фотоапарата, діалоги людей. Потрібно ще приблизно 5 хвилин, щоб стало чути тільки спікерку.
“Ми б хотіли почати з відео, зробленого другом Максима. Увага на екран”, — каже спікерка.
Після цього вмикається відео. Всі повертаються до телевізора. Деякі відвідувачі таки не змогли побачити екран через кількість людей у залі. Хто міг дивитись відео — не відводили погляд, хто міг просто слухати — закривали очі й направили свої вуха в сторону динаміків.
На відео видно архівні кадри ще живого поета.
“Сьогодні ми б хотіли познайомити вас із воїном, із поетом, із фотографом”, — каже речниця.
Одразу запускають друге відео, на якому чергуються Максимові вірші голосом їх автора та його біографія, розказана його другом.
“Я стану класиком лише якщо загину на війні”, — у відео пролунала пророча цитата поета.
Після цієї фрази люди затихли.
16:20. “Ми даємо вам 10 хвилин перед другою частиною виставки, щоб переосмислити всі фотографії, аби ви краще познайомилися з їх автором”, — каже Іванна Грищенко.
“Подивись, ти помітила що всі фото тут підписані як «Без назви»?” — запитує одна студентка у своєї подруги.
“Ого, ні, цікаво”, — відповідає дівчина.
У кутку зали є столик, де люди обмінюють гроші на книжки та інші сувеніри від фонду пам’яті Максима Кривцова. Дивлячись на це, Іванна додає: “Якщо ви зараз не маєте грошей, ви можете купити мерч або книгу на сайті фонду імені Максима. Всі гроші йдуть у фонд пам’яті Кривцова”.
Людей запрошують в наступну залу. Стільці чекали свого часу, і ось вони перестали стояти без діла. На деяких з них лежать пледи.
“Коло вас зайнято?” — питає хлопець у студентки.
“Ні, можете сідати”, — відповідає дівчина.
Люди сидять навіть в коридорі, і все одно місць на всіх не вистачає.
16:30. Ще пару хвилин персонал готує технічну частину до продовження заходу. Поки люди чекають, паралельно вони читають книжку, яку щойно купили.
“Гадаю, ми можемо починати нашу другу частину”, — каже організаторка.
Вона розповідає, що видання збірки “Вірші з бійниці” розкупили в перший же день після загибелі військового.
На “сцену” виходить дівчина, одягнена в чорне плаття з червоним візерунком. Це сестра загиблого військового — Олена Кривцова.
“Максим був людиною багатогранною, яка об’єднувала коло себе багато людей. Ми будемо далі нести про нього спогади, ми будемо створювати вечори віршів, фотовиставки, вечори пам’яті, а також підтримувати людей які воюють, пишуть, є митцями”, — каже Олена Кривцова.
Далі на сцену запрошують проректорку Острозької академії Руслану Каламаж.
“Сьогодні мені важко говорити. Я дуже хочу подякувати організаторам події, хочу подякувати батькам, які попри біль, попри горе роблять таку важливу справу — несуть його творчість у люди”, — промовила проректорка.
Вона постояла ще пару секунд зі збіркою “Вірші з бійниці” в руках, і сіла на своє місце.
Наступним виступив Максим Карповець — директор Інституту соціально-гуманітарного менеджменту. Він також був із книжкою.
“Дуже складно говорити на таких виступах. Такі люди як він повинні творити живими для живих, і творити багато. Його вірші — це спалах серед української поезії. Спалах дуже талановитий. Щоб він не робив, всюди бачиться погляд поета, погляд філософа”, — каже Максим Карповець.
Наступне в програмі — фільм, знятий кінооб’єднанням “Вавілон-11”. Авдіальною доріжкою фільму є автобіографічний вірш Максима.
Під час перегляду фільму книжки, які гості читали, залишались в руках людей на останніх відкритих сторінках.
“Студенти також не могли не підготувати читання віршів. Тож запрошуємо їх”, — каже спікерка.
Під час прочитання вірша в когось зателефонував телефон. Він продовжував звучати секунд 15, а дівчина продовжувала читати вірш. Люди слухали її, не реагуючи на телефон.
Одна дівчина запнулася на прочитанні свого вірша. Її підтримали оплесками, і вона промовила: “Я не очікувала що тут буде так багато людей, а також тут знаходяться рідні письменника, тож це для мене честь”.
Після декламування віршів на “сцену” запросили батька Максима Кривцова.
“Я читаю «Вірші з бійниці» вже п’ятий раз поспіль, і скільки не читаю — знаходжу там три вірші, які мені хочеться не читати, а співати”, — признається чоловік.
Чоловік проспівує вірші “Ти бачиш дощ”, “Світ болить” та “Падали хмари”.
Коли Олександр Кривцов співав, від людей у відповідь було чути лише схлипи носа, і після кожної пісні вони все частішали.
Після проспівування останнього вірша Олександр промовив “дякую”, і у відповідь отримав овації стоячи, що тривали хвилину.
17:00. “Тепер і ви стали ближчими до творчості Максима. Ця збірка “Вірші з бійниці” була його давньою мрією, і створена такою, якою він її бачив. Там є QR-коди з читанням, там є фото, які зробив Максим, є мерч. Всі гроші йдуть на фонд. Хочеться подякувати що ви сьогодні були тут. Пам’ятати означає бути, тож пам’ятаймо разом”, — промовила організаторка, інколи пошморгуючи носом.
“Виставка пам’яті Максима Кривцова для мене справила незабутнє враження. Побачити війну очима Максима, відчувати те, що він переживав і при цьому усвідомлювати, що його більше немає — дуже тяжко. Для мене було честю в цей день продекламувати один з його віршів. Так я на мить змогла відчути себе частинкою чогось прекрасного, ніжного та рідного”, — поділилася студентка Острозької академії Ліна Панченко.
Людям знадобилось ще приблизно 15 хвилин часу після виставки, щоб передивитись всі фотографії ще раз, відрефлексувати побачене і почуте.
“Я піду з книжкою, яку буду потім перечитувати й згадувати про цей незвичайний вечір”, — сказала одна з гостей.
Деякі люди ще підходили до сім’ї Кривцова, щоб поспілкуватись.
17:40. У підземеллі пусто. Стільці знову стоять без роботи, а картини чекають нових глядачів.
Тим часом дощ вже давно закінчився, через що хтось, схоже, забув свою парасольку.
До слова, фотовиставка робіт Максима Кривцова в мистецькій галереї Острозької академії триватиме до кінця травня.
Фото: Ольга Очеретяна