Сергій Горбатюк є корінним жителем Острога. Завершив навчання у ЗОШ №3, вступив до Острозької академії, але за період навчання, ще з 18 років обрав для себе новий шлях — служба у Збройних силах України. Як Сергій зустрів повномасштабне вторгнення? Яка мотивація була вступити до лав ЗСУ в юному віці? Чому військовий не хоче повертатися до цивільного життя? Про це Сергій розповів Ostroh.info.
— Як ти зустрів повномасштабне вторгнення?
— Повномасштабку зустрів вдома, якраз встав у школу, а тут кажуть, що почалась війна, а я думаю: “Яка війна, ви шо, больні?” *сміється*. Спочатку не знав, що взагалі робити і як все складеться, але з часом це минуло.
— Коли вперше у тебе з’явилися думки піти в ЗСУ?
— Вперше задумався про це в кінці 2022, мені якраз виповнилось 18, але думав я про це десь пів року. Потім пробував підписати контракт, але чомусь не вийшло це зробити з невідомих мені причин. Проте мене дуже мотивує бажання забрати своє та не віддати їм більше нічого. Страшно було, але це перший час, потім починаєш все розуміти, як взагалі працює цей механізм, і страх майже пропадає.
— Чому саме у 19 років ти пішов на військову службу?
— Пішов у 19, бо не можу просто сидіти вдома і нічого не робити. Як я вже казав, у 18 не вийшло, тому маємо, що маємо. Звісно, можна було піти вже після 20, пожити ще для себе, але я не можу, у мене ніби якесь почуття провини було. Але після першого бойового виїзду мені геть відлягло.
— Як твоє оточення сприйняло рішення про військову службу?
— Знайомі, друзі, сімʼя – всі вони сприйняли це по-різному. Казали багато чого, але я на це сильно уваги не звертаю. Загалом, всі проти, але мені тут подобається. З рідних тільки батько знає, де я, решта – ні. Вони думають, що я десь в тилу. І навіть так мене задовбують питаннями: “Навіщо я пішов? Що там в мене? Як там?”. Я не уявляю, як вони відреагували б, якби взнали, де я насправді. Саме тому й не розказую. Друзі й знайомі поставились до мого вибору з розумінням. Зараз часто запитують, як я там, переживають, пишуть. Ціную таких людей.
— Чому обрав саме свій підрозділ?
*З питань безпеки Сергій не розголошує підрозділ, у якому проходить службу.
— За певних причин не можу назвати свій підрозділ, але точно знаю, що обрав своє. Те, що мені подобається. Тому що ставлення до особового складу дуже хороше, круті традиції, командування старається берегти людей та забезпечення на високому рівні.
— Як пройшли твої військові навчання?
— Взагалі, тут стараються навчити тебе всьому, і не як книжка пише, а як воно є насправді, і це круто. Також після навчань стаєш дуже стресостійким і не впадаєш в паніку у відповідальні моменти. Спочатку дуже важко було без телефона й звʼязку з навколишнім світом, але до всього звикаєш, з часом стає байдуже. Під час навчань зрозумів для себе, що можна прожити і без цього всього, на позиціях це дуже знадобилось. І звичайно ж після довгих навчань є гігабайти відосів і фоток, зроблені інструкторами, залишилось багато спогадів, переважно дуже смішних.
— Як проходить твій буденний день?
— Звичайний мій день, коли я не на позиціях, зазвичай дуже насичений. Зранку зарядка, до вечора ти вдосконалюєш свої навички і далі навчаєшся, готуєшся. Ну а ввечері це вже прання одягу, чистка зброї та відпочинок. Найбільш кайфове за день.
— Що тобі допомагає триматись на фронті?
— Поки що на фронті мені не так вже й важко, принаймні морально. Розумію, що немає чого нити, бо все може бути ще гірше, в рази. Це допомагає не розкисати.
— Що ти відчуваєш, коли повертаєшся до цивільного життя?
— За час служби я не багато був на цивілці, та й загалом зрозумів, що я не хочу туди. Зараз вже не уявляю себе цивільним і взагалі не знаю, чим мені займатись, якщо повернусь колись до цивільного життя.
— До проходження військової служби ти навчався в Острозькій академії. Є якісь плани щодо продовження та завершення навчання на бакалавраті?
— Восени хочу приїхати в академію, поновитись та закінчити навчання. Там залишилось багато класних одногрупників, яких хочу побачити, та й просто хочу мати вищу освіту. До речі, не зустрічав ще людей, які не знають про Острозьку академію. Як запитують, звідки я, діалог виходить такий:
– Про Острозьку академію чув?
– Чув.
– Ото я з Острога.
Це дуже зручно насправді. *сміється*
— Мовне питання актуальне і до сьогодні. Багато дискусій існує щодо державної мови на фронті. Чи важлива українська мова для військових?
— Мовне питання на фронті здебільшого не порушують. Більшість моїх побратимів з центру/сходу України. На жаль, розмовляють російською, але тут це не так важливо, тому ми просто звикаємо.
— Що б ти міг порадити для молоді, яка також вмотивована йти на контрактну службу в молодому віці?
— Для молоді, яка хоче долучитися до ЗСУ скажу так: поживіть ще на цивілці. Просто поживіть своє життя так, як воно має бути, без війни. Але й не забувайте про неї, збори й волонтерку ніхто не відміняв. Ну, а якщо вже підете, то не йдіть туди, де немає друзів чи знайомих. Не лізьте у двіжуху, про яку нічого не знаєте.
— Що для тебе є або буде перемогою?
— Перемога для мене – це повне закінчення війни, повернення всіх наших територій, але, як казав полководець Олександр Македонський: «Війна не закінчується доти, поки не буде похований останній загиблий солдат».
Олександра Воробей