Ostroh.Info.Mista: сакура чи ні?
“Увага! Поїзд “Одеса-Ужгород” прибуває на першу колію.”
А це означає, що наша подорож містами України продовжується. Разом із кількома іншими пасажирами, які теж змогли пережити цю пекельну мандрівку, ми виповзаємо з вагона та вчимося радіти простим речам: свіжому повітрю, наприклад.
В Ужгороді нашою екскурсоводкою (Катя хотіла написати без фемінітиву, але я їй не дозволила) погодилася бути Дана – прекрасна дівчина, яка була готова блукати з нами рожевими вулицями та багато їсти. Катя зловила себе на думці, що це буде гастро-тур… Стоп, у нас тут рубрика “міста”?
Чому ж вулиці рожеві? Нам вдалося потрапити на сезон цвітіння сакур – японських вишень. У цей час Ужгород тоне у хвилях туристів, які хочуть зробити фото біля/під/над/у цих деревах. До речі, під час екскурсії ми дізналися, що всі дерева в Ужгороді поділяються на сакури та не-сакури. Перевірте свої знання з ботаніки: на якому фото нижче – сакура, а на якому – ні?
Правильно, сакура – на першому фото.
Дана хотіла показати нам цікаві місця Ужгорода, але ми дуже попросили її зводити нас поїсти, бо голодний журналіст – непродуктивний журналіст. Якщо відвідаєте Закарпаття, обов’язково скуштуйте кремзлики (великі деруни, їй-богу), кофолу (чеська кока-кола) та ґомбовці (маленькі булочки, як у Нашому краї, тільки краще). Так, зраджуємо тернопільським паніні.
Шлунки – врятовані, можна йти дивитися замок. Про замок є кілька легенд (в кожного екскурсовода – своя). Кажуть, у стінах колись замурували живу дівчину. А поряд із замком є міні-скульптурка, яка трохи новіша (на століть так 10), це – маленький меч, виготовлений на честь засновника Ужгорода князя Лаборця. Ми намагалися дістати – не вийшло.
Ужгород – туристичний. Біля кожної пам’ятки є QR-код, який приведе вас до наступного цікавого місця. Ще один приємний сюрприз – інтерактивний путівник із інформацією про події Ужгорода та не тільки. Сенсор у дуже хорошому стані, до речі, що нас здивувало.
Ужгородці люблять міні-скульптури. Їх дуже багато, і постійно з’являються нові. Ми пропонуємо вам взяти участь у цьому квесті та сфотографуватися з міні-вежою (знайти її дуже легко, спитайте у містян, коли будете в Ужгороді). Встановили її у 2015 році до Днів французької культури в Україні.
Взагалі таких крихітних фігурок у місті – близько 30. Ми навіть не встигли знайти їх усі, бо для цього потрібна окрема екскурсія.
Через Ужгород протікає річка Уж, у яку складно не закохатися. Дивишся на зелений берег – і хочеться постелити картатий пледик та влаштувати пікнік. Деякі містяни так і зробили, до речі.
В Ужгороді є і підземна річка – Малий Уж. Раніше вона часто міняла напрямок течії.
“Тому її закрили у трубу – най собі тече,” – каже Дана.
Малому Ужу теж є пам’ятник, про нього не забувають.
“Машо, а-ну біжи, візьми в них інтерв’ю!” – раптом вигукнула Катя, показуючи на пам’ятник засновникам закарпатської школи живопису Адальберту Ерделі та Йосипу Бокшаю.
А я – що? Пішла і взяла в них коментарі. Але вони попросили поки не розголошувати, бо там особиста інформація.
Ужгород – автентичний. Якщо забредете у якийсь старий дворик, побачите, як естетично там сушать білизну. Без жартів – нам так сподобалося. А ще під час нашої прогулянки Катя кілька разів запитувала в мене: “А вони ж говорять не українською, правда?”.
У місті є дитяча залізниця, щоправда, не дуже довга – трохи більше кілометру. Але краще коротка залізниця, ніж відсутність залізниці.
Наприкінці екскурсії Дана запропонувала нам на вибір парк або “Кірпічку”. Парк навіть в Острозі є, а от “Кірпічок” ми ще не бачили, вибір був очевидним. Виявилося, що це озеро, яке хотіли осушити, щоб побудувати будинки на його місці. Але місцеві активісти зібрали підписи та не допустили цієї зради. У тому числі, Дана з громадськими організаціями “Екосфера” та “Вікно в Америку” саджала тут дерева.
Вночі кожне місто стає ще гарнішим (як каже одна людина, “бо не видно бруду”), Ужгород теж зачаровує, коли запалює свої вогні.
Нотка вечірньої прохолоди подарувала нам сили. Сили рухатися далі, у нові міста, до нових людей, за новими емоціями.
Ужгород мотивує спробувати багато речей: окунутися в Ужі, побачити місто з висоти, влаштувати фото-тур біля кожної сакури… але все зробити ми не встигли, подумавши, що це прекрасна нагода ще раз повернутися.
Марія ОЧЕРЕТЯНА, Катерина САФОНОВА
Фото Катерини Сафонової
