Реклама

Кажуть, Острог —  місто на одній вулиці. Проспект Незалежності — шлях, що з’єднує студмістечка з корпусами університету. Тут вирує життя: тротуарами з рівно укладеною бруківкою гуляють шумні компанії; снують натовпи студентів, які утворюють “затори”; майорять яскраві вивіски кафе та магазинів. Тут творили історію: у будинках, що побачили світ у 19 столітті; у будинках, пам’ять про які залишились лише на старих фото у запилених архівах.

Чи закінчується Острог на поворотах, якими рухаються бабусі з важкими сумками, підлітки з портфелями на одному плечі та мами з візочками? Отримати відповідь можна, якщо зійти зі звичного маршруту та піти їх вулицями.

Острозька гімназія

Біля “Маестро” повернути направо. На вузькій розбитій дорозі багато снігу. Це незвично, особливо після впевненої ходи старанно вичищеними доріжками. На бічному провулку сніг сягає халяв черевика.

Поблизу видніється фігура. Літня пані повільно іде вулицею, говорить по телефону. Виявилось, що жінку звуть Ганна, вона живе в Острозі три десятки років. Сьогодні забирає внука з першої школи. Ще її діти навчались там. Жінка згадує й про Острозьку гімназію. У 80-х вона називалась “другою школою”. Пані Ганна згадує цю назву лише один раз, потім лаконічно знаменує її “російською”. Виявляється, з 1939-го —  рік приходу радянської влади —  в гімназії викладали лише російською. Тоді вона ще носила ім’я Миколи Островського. Він —  радянський письменник, автор роману “Як гартувалася сталь”. Партійна верхівка використовувала його в пропагандистсько-виховних цілях.
Історія ж будівлі починається раніше —  у 1875 році. Тоді там функціонувала учительська семінарія.

— Мені нада санки! —  вигукує третьокласниця, що сходить з гірки біля школи.

— А  ще передавали в лютому плюс десять, — обурено та не без втіхи, каже ще один учень.

Агатангел Кримський навчався у гімназії з 1881 по 1884 роки. Чи думав він про щось подібне, коли цими ж вулицями повертався з навчання? Напевно. Та він навряд здогадувався, що тепер, у 21 столітті, його портрет знатимуть всі одинадцятикласники, які готуються до ЗНО з історії. Агатангел Кримський —  випускник Острозької прогімназії. 

Та не всім видатним учням вдалось отримати статус “випускників”.

У грудні 1917 року 40 острозьких гімназистів зайняли оборонні позиції на станції Кривин. Вони захищали місто від більшовицьких військ. Учнів поховали на острозьких кладовищах.

Компанія школярів поспішає. Мабуть, окрім домашнього завдання, друзі хочуть встигнути пограти у сніжки.

Будинок лікаря Веселовського

На розі площі Декабристів та вулиці Папаніна стоїть симпатичний будинок. Очевидно, що другий поверх та мансарду використовують як житлове приміщення. На першому — перукарня “Софія” та крамниця “Твій час”. 

Після переконливо старого фасаду гімназії, цей дім виглядає надто сучасно. Але факти доводять протилежне.

Будинок старіший за гімназію (саме її будівництво бачимо на задньому плані світлини). 

На порозі граються два пекінеси. Один удвічі більший за іншого, кутики його рота сильно опущені, через що вираз у собаки не надто веселий. Іншому пощастило менше. У нього лише одне око. 

Відчиняються міцні важкі двері. На вході зустрічає працівниця салону.Клієнтів небагато. Може, тому що студенти ще не приїхали? Ні, стилістка  каже, що клієнтура переважно місцева. Природно. Перукарня розташована не на центральній вулиці.

Відомо, що раніше будинок належав лікарю Веселовському. У тогочасному Луцьку чи Рівному важко було знайти більший дім. Площа —  близько 350 квадратних метрів. Цокольний поверх слугував лікарнею, де Веселовський приймав хворих та проводив невеликі операції. 

Будинок Маршада

Школярі зникли з поля зору. Видніється центральна вулиця. Якщо вийти на неї та рухатись в бік Нового корпусу, чекає ще один цікавий об’єкт. Ні, мова не про АТБ. 

Будинок Маршада — ровесник попередніх двох. Його збудували після чергової масштабної пожежі у 1889 році.
Будинок називають іменем першого власника — єврея Маршата Герш-Лейба Іцковича. Він здавав свої приміщення в оренду, за що отримував немалі доходи. Річний прибуток чоловіка складав 15 тисяч імператорських карбованців.
Привертає увагу лаконічний підпис на світлині “Колишня гімназія Янкевича, теперішня М. Г. Рекало”. М. Г. — ініціали директорки приватної гімназії Марії Григорівни. Жінка організувала освітній заклад у 1906 році. На відміну від училища графа Блудова, куди приймали лише дівчат православної віри, у гімназії могли навчатись усі. Але проіснувала школа пані Рекало недовго. У 1910 році її закрили. Напевно, погляди та бажання освітянки були “надто” прогресивними.

Вулицею йде чоловік із ціпком. Він рухається енергійно. Зацікавлено, проте меланхолійно, поглядає на будинок. Олександр пам’ятає Острог п’ятдесятих. Каже, тоді на місці Нового корпусу були руїни, а тепер —  краса. З жалем зізнається, що розповісти може мало. От якби зустрітись з його мамою, вона розповіла б більше. 

Дійсно, Друга Світова змінила інфраструктуру міста. Та будинок на Проспекті Незалежності уцілів, хоч і зазнав руйнувань. Дім полагодили, повернули до життя.
Різні покоління мешканців пам’ятають тут і кінотеатр, і книжковий “магазин Франковського”, і студентське кафе “Факультет”.

Вікторія ДУДКО

Подяка:
Музею історії Національного університету «Острозька академія»

Миколі Бендюку
Денису Алейнікову
Тетяні Яцечко-Блаженко
Острозькій міській газеті “Замкова гора”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реклама