“Крайнього разу закупили 102 кг парафіну і 50 кг воску”. Репортаж з острозької школи, де виготовляють окопні свічки
За дверима кабінету перегукується з десяток дитячих голосів. Стійкий запах парафіну на вході дає зрозуміти, що це не чергова шкільна перерва. За шматками товстого картону і бляшанками з різнокольоровими етикетками ледве можна помітити зелений колір столу в центрі кімнати.
У кабінеті трудового навчання учні Острозького ліцею №1 вже другий рік виготовляють окопні свічки для військових. За увесь час — біля 4 тисяч засобів для обігріву. Востаннє закупили для свічок 102 кг парафіну, а перед цим 50 кг воску.
Високий хлопець у сірій кофтині швидко перебирає пальцями, скручуючи смужку картону. Це – Сергій Яровий з восьмого «Б». Вперше він прийшов сюди, щоб допомагати зі свічками, ще невдовзі після початку повномасштабної війни.
«Спочатку береться коробка, розрізається, знімається скотч ось цією стороною. Потім беремо банку, відступаємо приблизно один сантиметр, беремо лінійку, а потім відрізаємо ножем такі смужки, — повільно коментує хлопець, нахилившись над столом. — Якось криво, коротше, але воно скрутиться потім в банці»
Потім Сергій розповідає, як зробити з цього ж картону «фітільок» і прикріпити його до дна банки. Час від часу з ним радиться щодо своєї свічки однокласниця Іра. Каже, що теж почала допомагати тут ще з минулого року.
— Фітільок зробити таким, чи от таким? — запитує.
— От таким краще, — показує на свій шматок картону Сергій.
— О-о-о, які люди! — вигукує хлопець із іншого боку столу, коли до кабінету заходить учень в чорній куртці. Усі інші за столом теж швидко повертають голови до входу і починають сміятися.
— Юр, тобі треба ножик? Ну добре, можеш брати, але це мій особистий, — говорить комусь довговолоса дівчина.
У сусідній меншій кімнаті тишу порушує лише булькотіння і дзвін ложок на плиті. На тацях стоять вже майже готові свічки, а дві дівчини у фартухах помішують прозору рідину в каструлях. Одна з них — президентка школи Яна Крутій. Каже, що після трьох годин роботи, запах парафіну робить голову важкою.
«Парафіну на свічки витрачаємо дуже багато, бо картон його швидко вбирає. А ще величезні його шматки треба розбивати на менші, щоб було легше плавити. Коли у нас був віск, то його йшло менше. Віск не так коптить під час горіння і від нього небагато диму, на відміну від парафіну. Але він дуже дорогий», — ділиться Яна.
Також додає, що кошти на матеріали допомагають збирати місцеві волонтери. Іноді острожани приносять непотрібні свічки з дому, а пусті бляшанки для учнів залишають острозькі магазини. Коробки теж часто знаходять самі.
«Минулого року, коли тільки почали виготовляти, тут взагалі не було де стати, де сісти. Пізніше зимою, коли свічки для військових були ще більш потрібні, то дуже мало учнів приходило. Але досі продовжують виготовляти і сьомі класи, і восьмі, навіть п’яті. Старші не так активно долучаються. Та цього року теж багато працюємо, передаємо для військових через волонтерів», — розповідає Яна.
Коли парафін розтопився, дівчата по черзі починають опускати металеві чашки в каструлі. Вони обережно заливають рідину в банки навколо гніту. Його, за технологією, поливають теж. Президентка школи ділиться, що допомагають школярі військовим не лише свічками. Крайнього разу зібрали 150 сухпайків для бійців разом із волонтерами й купили тепловізор та ноутбук за виручені на шкільних ярмарках кошти.
«А ще ми допомагаємо складати пайочки для військових, куди входять чай або кава, сухофрукти різні, цукерки, батончики. Діти пишуть листи, які ми теж пакуємо і відправляємо. Робимо це у волонтерів вдома. Також влаштовували ярмарок і купили для військових ноутбук. У нас ще кошти залишилися, то ми їх відправили на цю штуку таку…прилад нічного бачення», — згадує Яна, примруживши очі.
У кутку кімнати з довгим столом зʼявляється все більше коробок, повних саморобних свічок. Тепер вони повинні повністю застигнути. Усміхнена одинадцятикласниця Аня Вербицька скручує тут картонне наповнення ще з третьої години. Вона розповідає, що свічки ліцеїсти часто віддають батькам учнів, які перебувають на фронті.
«Ось хлопчик там сидів, у синій кофті, — вказує вона рукою у протилежну сторону і знову схиляється над столом, — він теж запитував про потребу в батька, який воює. Той сказав, що як буде потрібно, скажуть. У нас просто дуже багато у кого батьки на війні. Дівчинка оце тут також була, вона багато матеріалів в школу приносила, коробки ми їздили забирати, а у ще однієї дівчинки там цілий ангар великий був», — додає Аня.
— Цей картон не крутиться.
— Значить, це поганий картон. Візьми білий, як у мене, — чути поради десь з іншого краю столу.
