Щороку Острозька дитяча школа мистецтв випускає 20-25 учнів. Серед них завжди є відсоток випускників, які продовжують професійно займатися музикою. Так говорить заступниця директорки Інна Хмарук. А 80% викладачів школи — це випускники, які залишаються, аби виховувати наступне покоління музикантів.
То як зараз “живе” Острозька дитяча школа мистецтв? Які вона має успіхи й проблеми?
Наталія Балаушко — директорка школи. Вона й сама навчалася тут гри на фортепіано. Середню спеціальну освіту здобула в Рівненському музичному училищі, згодом завершила Рівненський педагогічний інститут. Перед тим, як стати директоркою, 25 років працювала викладачкою в Острозькій дитячій школі мистецтв.
Доповнювала нашу розмову заступниця директорки з навчально-виховної роботи Інна Хмарук. Як і директорка, пані Інна є випускницею цієї школи, її спеціалізація — гра на скрипці.
— Розкажіть, будь ласка, як ви стали директоркою Острозької дитячої школи мистецтв?
Наталія: — Несподівано… Це було в 2014 році. Попередня директорка Валентина Кузьменко вирішила змінити місце роботи. Виникло питання, хто буде керувати школою далі. Я мала розмову з тодішнім мером міста Олександром Федоровичем та з його заступником, де ми обговорили моє бачення розвитку школи. Їх все влаштувало.
— З якими труднощами ви зіштовхнулися на цій посаді?
Наталія: — Виникають складнощі у вирішенні деяких проблем, які лежать на відповідальності владних структур. Я бачу розуміння з їхньої сторони, але лише на словах. Я знаю, що ці люди хочуть допомогти, але не мають матеріальної можливості. Деякі питання ми вирішуємо власними силами та власним ентузіазмом з допомогою батьків, викладачів. Але ми не маємо таких величезних коштів, щоб купити оркестрову групу інструментів. Велику кількість наших планів гальмує нестача приміщень.
— Тим не менше, на виборах 2020 року ви балотувалися від партії “Громадський контроль”, пройшли до міськради, а потім відмовилися. Чому?
Наталія: — Там яка історія вийшла… Була недосконала виборча система. Люди, які набрали більше голосів, ніж я, в списку стояли за мною. Тому на зборах партії ми вирішили , що буде справедливіше, якщо цим займатиметься людина, яка отримала більшу підтримку громади. Можливо, я для цього не надто рішуча. А цим людям я довіряю. Знаю, що вони захищатимуть і мої інтереси, й інтереси моїх виборців, які йшли за мною.
Кожен викладач, як мама
— Чи популярна класична музична освіта серед сучасної молоді? Як осучаснюєте програму?
Інна: — Цього року наша школа вступила в реформу мистецької освіти, змінилася сітка годин, що загалом змінило підхід до форми навчання.
Наталія: — Ми зараз у тому стані, де мусимо залишити рівень академічної освіти, але при цьому знайти мотивацію для кожного учня. Ми не відмовляємося від творів класиків, але змінюємо підхід до викладання. Раніше ж як було? “Я тобі сказала, що ось тут другий палець і крапка.” І дитина плачучи вчила те, що їй сказали. Сьогодні ж ми змушені зробити цей “другий палець” так само, але іншими засобами, щоб дитина навіть не зрозуміла, що її вчили. Також ми додаємо в репертуари багато нових творів, а, для прикладу, духовики тепер можуть грати під супровід фонограми, а не тільки класично під фортепіано з концертмейстром.
— Чи є “складні” учні, яких примушують відвідувати заняття?
Наталія: — Звичайно, у дітей бувають кризові моменти, перехідний вік, з’являються “не хочу”, “не можу”. Тут тоді працюємо з батьками, щоб знайти джерело проблеми. Буває, що учню не подобається новий твір, який він почав розучувати. Ми ж всі живі люди, інколи просто між вчителем та дитиною не створюється потрібний зв’язок, і тоді, завдячуючи толерантності батьків та колективу, ми просто переводимо дитину до іншого викладача. І це працює! Звичайно, є й поверхневі проблеми, коли подруга розповідає, що вона йде кататися на санчатах, а ти зі скрипочкою в музичну школу. Тоді стараємося донести дитині, що вона ще зможе порозважатися, а та дівчинка на скрипочці вже не навчиться грати ніколи.
— Чи просили батьків не приводити дитину на заняття?
Наталія: — Надзвичайно рідко, але й таке буває. Коли дитина не старається, регулярно пропускає заняття, викладач сам може прийти до мене і попросити зробити все можливе, щоб дитина більше не приходила. Це ж не тільки даремна трата часу, а й вплив на майбутню репутацію школи. Не хочемо випускати напівфабрикатів.
— Я особисто чула історії, де в інших музичних школах у дітей виникали конфлікти з вчителями, бо ті могли вдарити учня смичком по пальцях. Чи траплялися у вас подібні випадки? Доводилося когось звільняти?
Наталія: — Н-і-і (сміється), це колись було так, що вчитель завжди правий, добивалися результату всіма можливими методами. На сьогодні це недопустимо! Ніхто нікого не б’є. Ось вчора Наталя Галюк розповідала, що дитина прийшла з мокрими ногами. Дитину роззули, знайшли їй тимчасове сухе взуття, а мокре поставили на батарею. За необхідності й чай дадуть, і шарф зав’яжуть. Кожен викладач, як мама.
Інна: — Ну за останніх 15 років таких скарг точно не було.
— Який сьогодні найпопулярніший інструмент?
Наталія: — Гітара і, мабуть, вокал. А ще в нас пішла цікава тенденція, де дівчатка просяться на духові інструменти. Це щось нове для нас.
У нас взагалі фантастичні випускники. І проблема в тому, що вони переростають рівень школи й не хочуть повертатися сюди працювати. Вони працюють у серйозних оркестрах по всьому світу, викладають у київських школах, училищах, консерваторіях.
Я закохана в наше театральне відділення!
— Актуальне карантинне питання: як проходять онлайн-конкурси?
Наталія: — Звикаємо… Багато де вже брали участь, маємо безліч перемог. Ось купили штатив, щоб вести записи на телефон. В умовах пандемії це шанс для викладачів та дітей бути вмотивованими. І це не так то й легко! В підготовці до онлайн-конкурсу дитина для запису виступу гратиме хвилинну п’єсу доти, доки не зробить це ідеально, щоб подобалося і їй, і викладачу. Цей процес може затягнутися на декілька тижнів.
— Але чи не втрачається об’єктивність, коли всі учасники надсилають ідеально відшліфовані записи?
Наталія: — Варто розуміти, що це ідеальний результат для конкретної дитини. Але конкурсанти мають різний загальний рівень підготовки.
— Як проходить навчання у відділенні для дорослих?
Наталія: — Учасники мистецької студії для дорослих отримують індивідуальні заняття, де викладач дає практично всі теоретичні знання, відбуваються заняття з обраним інструментом. Також хочу згадати про наш унікальний колектив “Вечірня школа”. Це дорослі люди, які закохані в музику. Учасники грають на бандурі, гітарі, контрабасі та на ударних інструментах. На жаль, одного з нас уже немає… Це наш великий смуток та біль.
І ось ми з колективом проводимо величезну кількість виступів, благодійних концертів. Але у нас є не тільки музичне відділення, а й художнє.
Інна: — У художньому навчається 15 людей, там проходять групові заняття.
— А який вік учнів?
Наталія: — Одна частина — діти 10-11 класів, інша — дорослі люди віком від 30 років. Найстаршій учениці було за 60. Це дуже цікаво! Я особисто сама відвідую ці заняття. Гарні розмови у творчій атмосфері, поєднані з навчанням писати картини маслом. Що може бути краще?!
— Які нереалізовані плани у вас ще є, крім нових приміщень?
Наталія: — Я закохана в наше театральне відділення! Воно існує 4 роки — наймолодше в нашій школі. Але поки пройшло мало часу, щоб люди зрозуміли, наскільки це чудово! Ще не спрацювало “сарафанне радіо” тому учнів там не так багато, як хотілося б.
— Скільки?
Наталія: — 22-25. Малувато. Але це 3 групи дітей віком від 6 до 11 років. У них проходить повноцінний навчальний процес, де вони вивчають такі предмети як сценічна мова, сценічний рух, акторська майстерність та історія мистецтв.
Інна: — При чому на історії мистецтва виділено декілька годин, де діти вчаться наносити грим. Їм це дуже подобається!
Наталія: — Мрію зробити ще й театральне відділення для дорослих. Уявіть собі, яке цікаве дозвілля: є режисер, сценарій вистави і є люди, які хочуть це творити.
— Ви ще 5 років тому давали інтерв’ю Острог.інфо, де казали, що хочете відкрити хореографічний відділ. Чи вдалося це зробити?
Наталія: — Ні, він так і не відкрився. Так само ми мріємо мати класи гончарства, іконопису. Але все це залишиться мріями, поки ми не отримаємо місця для цих занять.
Інна: — Немає де зробити і художні виставки — роботи учнів презентуємо в коридорі.
— Цього року у школи ювілей — 65 років. Як плануєте святкувати в карантин?
Наталія: — Плануємо святкувати не в карантин. Святкування буде в жовтні, сподіваємося, до того часу все владнається. Ми вже готуємося, маємо ідеї та загальне бачення. 65 років — це не лише про досвід, а й про традиції. Наша школа дуже гостинна! Ми часто організовуємо зустрічі, на які запрошуємо жителів міста, друзів, нашу владу, щоб люди розуміли, чим ми тут займаємося.
Інна: — А ще завдяки тому, що ми регулярно проводимо різні зустрічі, маємо групу людей, яка завжди нас підтримає на волонтерських засадах.
Наталія: — Ось ви, мабуть, здивовані сьогодні, бо думали, що після проведення уроків ми розходимося? Але ні, в позаурочний час наша робота ще інтенсивніша. Є багато грандіозних подій, яких діти чекають з нетерпінням.
— Можете назвати подібні заходи?
Наталія: — Кожного року учні випускних класів готуються до гри в КВМ — клуб веселих музикантів. Це музично-теоретична гра, де серйозні музичні теми подаються з гумором. Діти готуються, вчителі їм допомагають. Це і колектив здружує, і збирає багато глядачів. Наш бідний зал просто лускає від такої кількості людей і від шаленої енергії улюбленої події.
Інна: — Також ми організовуємо мистецькі тижні, які потім синтезуємо в один тематичний концерт. Ми вважаємо, що випускники школи мистецтв мають загально орієнтуватися у всіх його видах.
Під кінець розмови пані Наталія зазначає:
— Загалом, атмосфера в нас сімейна. У нас майже 500 учнів, мало кого не знаємо по імені. Зараз діти взагалі фантастично цікаві! Безпосередні, творчі, без жодних обмежень!”
Діана КОНДРАТЮК
Фото: Таїсія Савош