5 років тому Марія Очеретяна та Катерина Сафонова розпочали проєкт “Ostroh.Info:Mista”, де намагалися розповісти про нетуристичний бік українських міст. На жаль, тоді вони опублікували лише 2 таких матеріали.
Проте я, Ольга Очеретяна, вирішила продовжити сімейну традицію і відновити проєкт. Пост здав — пост прийняв. Першим у серії стане Сокаль — місто на Львівщині з населенням приблизно у 20 тисяч людей (населення Острога станом на 2020 рік — 15 200).
Якось Настя — наша “гідеса”(з якою ми далі познайомимося) у листуванні сказала, що Сокаль — не Острог. Проте, коли ви купуєте квитки на потяг до Сокаля, майте на увазі, що приїдете на станцію в сусідньому селищі Жвирка. Хм, це мені щось нагадує. На щастя, автомобілем зі Жвирки до Сокаля можна дібратися за 10 хвилин.
Після швидкого відпочинку розпочинається моє знайомство з містом. А допомагати мені в цьому буде Анастасія Сольвар — сокальчанка, пластунка і студентка Острозької академії.
Дорогою до центру я помічаю низку цікавих приватних будинків.
Також не можу не звернути увагу цю вкриту рослинністю зупинку.
Ну і, звичайно, місто без котів — не місто.
Після того, як ми з Настею вдосталь надивилися на красиві будинки, зупинки та котів, вирішили піти до мосту, через який протікає річка Західний Буг. Ним можна пройти до села Забужжя, де історично стояв Сокаль. У ті часи на місто постійно скоювали набіги монголо-татари.
Короткий історичний екскурс від Насті:
«Його спалювали, спалювали, спалювали. Людям це не сподобалося і вони перейшли на інший берег Бугу(ред. — на якому зараз знаходиться Сокаль)».
Наступна цікава локація — спортивний майданчик. Здавалося б, такі є у кожному місті, проте не в цьому випадку. Під час будівництва тут знайшли залишки єврейського кладовища, та через брак коштів для дослідження їх закопали назад.
Якщо хочете дивитися на історичні будівлі, але водночас багато не ходити пішки, то вам варто з’їздити в Сокаль. Щоб запевнити в цьому, я проведу швидкий фотоекскурс (або не дуже швидкий).
Це, звісно, було захопливо, але про їжу також забувати не варто. Наш вибір зупинився на закладі “Фігаро”, де ми взяли закриту піцу із шинкою та анітрохи не пошкодували (і це не реклама) Також там можна скуштувати ну дуже смачний дюшес власного виробництва.
Після обіду ми продовжили нашу прогулянку і потрапили до аптеки “Під чорним орлом”. Цю місцину заснували ще у 1897 році. Тут досі зберігаються старовинні шафи, ступки та флакони. Цікаво, що аптека досі працює за призначенням.
Фото, які ви побачите далі — лише частина будівель, на які варто звернути увагу. Для того, аби познайомитися з усіма, ми пішли до стенду в міському парку. Звідти можна дізнатися назви історичних та сучасних споруд Сокаля та проглянути їхні світлини. Qr-коди ж допоможуть побачити відео з будівлями і прочитати про них більше.
Цей проєкт має назву “По той бік сьогодення” і створила його команда “IMPROVEри”. Однією з учасниць команди також була й Настя — їй на той момент було 14. Мене вразило те, що підлітки активно створюють ініціативи для покращення міста, в той час як в Острозі такої залученості часто не вистачає.
Настя розповідає, що заходи для молоді проводять і в міській бібліотеці. Наприклад, минулої зими в Міжнародний день дарування книг вони організовували акцію “Залюблені у книги”, де учасники таємно обмінювалися ними. На жаль, ми не змогли потрапити до бібліотеки, та це буде моєю мотивацією повернутися в Сокаль. Тому раджу не повторювати наших помилок і запам’ятати, що по неділях і понеділках вона не працює.
У місті, окрім цього, діють Станиця Сокаль Пласту і молодіжна ініціатива “Tbteam”, що намагається влаштовувати тут різні заходи та займатися волонтерством.
Якщо ж ви втомилися від споглядання історичного Сокаля, можна скористатися ще однією опцією і спустится до річки. Звідти відкривається справді неймовірний зелений краєвид. Проте будьте готові, що під час особистих розмов про християнські цінності до вас може під’їхати 12-річний хлопець на самокаті й запитати: “Вашей мамє зять нє нужен?”.
Та найбільше в цьому місці засмучує кількість сміття поблизу річки. Склалося враження, що це якась мертва зона, яку міська влада відверто ігнорує. Хоча місцина доволі людна.
Якщо ж повертатися до позитивного, у Сокалі є ще одне місце, яке ви неодмінно повинні відвідати. Це музей “Людина.Земля.Всесвіт”. Він працює вже біля 40 років і вміщує низку цікавих виставок — як постійних, так і змінних. Вагома частина експонатів — роботи одного із засновників музею Анатолія Покотюка у техніці різьби по дереву. Вони варті окремого фоторепортажу.
А ще тут розмістили землю з могили Тараса Шевченка, кристал Андара (найбільш високовібраційний кристал у Всесвіті) і навіть Острозьку Біблію. Тому музеєм можна блукати декілька годин і роздивлятися кожну деталь. Загалом, це місце для мене — поєднання релігії й космосу.
Сокаль — це також місто пам’ятних персонажів. Якщо у вас завищена самооцінка і ви хочете це змінити, я знаю до кого можна звернутися. Вулицями Сокаля блукає місцевий чоловік Едік, який у будь-який момент готовий наговорити кожному зустрічному купу “хороших” речей. Про нього навіть почали створювати локальні меми.
Загалом, Сокаль — спокійне місто зі своїм ритмом життя, правилами, плюсами та мінусами. Із першого погляду воно схоже на Острог. Але як уже казала Настя: “Сокаль — не він”. І це насправді так. Сюди точно варто приїхати на день, щоб відвідати музей “Людина.Земля.Всесвіт”, поїсти смачну піцу і поспілкуватися з місцевим Едіком.
Розмова із таксистом дорогою назад:
“Що вам подобається в Сокалі?”
“Не знаю. Напевно, люди. Вони відкриті. Тут усі одне одного знають”.
Ольга Очеретяна