Я висвітлюю тему ЛГБТКІ+ : може, захейтите?

Реклама

По вулиці одного із маленьких міст, які можна знайти у кожному обласному центрі, тримаючись за руки, йшли два хлопці. Вони захоплено про щось говорили, посміхалися одне одному, зупинялися біля цікавих локацій, щоб зробити світлину на згадку. Перехожі зглядалися, хтось спинявся, аби уважніше придивитися, щось сказати. Хлопців «охрестили» диваками. Ну, бо як же це, двоє молодих, привабливих чоловіків обіймають, тримають за руку не дівчат, а одне одного.  Ця, на перший погляд, банальна картинка ілюструє, як виглядає толерантність у нашому суспільстві, як нам цікаво зазирати за лаштунки чужих життів, давати свої «цінні», непрохані поради та вішати ярлики одне на одного. Із ярликом ти стаєш безпечнішим, тебе одразу можна класифікувати, посортувати, відчитати.  

Сашко любить починати свій ранок із ранкової пробіжки під класичну музику. Хлопець любить читати Ремарка, відвідав 10 країн, у 3 подорожував виключно автостопом. Хоче написати книгу про незвідані туристичні місцини колишнього пострадянського простору. А ще у нього є коханий, якого він мусить приховувати від родини, колег, всього світу, бо Сашко живе у невеликому місті, де таких, як він називають збоченцями. Камінг-аут для хлопця – синонім катівні. Він боїться бути собою, аби не викликати зайвого осуду та агресії.

Анна – чудова ветеринарка. Оточуючі кажуть, що хворі тварини приходять до дівчини самі, бо у неї велике й добре серце. Вона постійно когось підбирає на вулиці, виходжує та прилаштовує, бо у самої домашній зоопарк. Серце у дівчини добре, але зболене. Вона не може сказати своїй родині, що кавалера їй шукати не треба, бо вона давно любить іншу.

Може здатися, що подібних історій насправді зовсім мало, вони радше виняткові, однак вони є. Про них варто говорити, аби агресії ставало менше, ми вчилися приймати тих, хто може мати несхожі до наших уподобання, світогляд, думки. Ми різні, але рівні.

Як тема ЛГБТКІ+ себе виявляє у редакційних реаліях

2016-ий рік. Острог. У невеликому, однак із багатою історією, місті засновують перше гіперлокальне онлайн-видання Ostroh.info. Основу редакційного колективу складають студенти-журналісти Національного університету «Острозька академія». Видання не просто розворушує медійне життя міста, але й береться досліджувати чутливі теми. Автори та авторки шукають нетипових персонажів, порушують питання, які викликають бурхливі обговорення на різних рівнях.

2018-ий рік. Все ще Острог.

Авторка згадуваного видання Ostroh.info Марія Очеретяна публікує матеріал під назвою  «Суспільство змушує нас сприймати себе, як щось хворе», – представник ЛГБТ». У тексті оповідає історію героя, який побажав зберегти свою анонімність. Хлопець ділиться хвилювання, бо не може зробити камінг-ауту (процес добровільного й усвідомленого визнання людиною своєї сексуальної орієнтації чи гендерної приналежності – авторське), боїться реакції родини, близьких, розмірковує, що зробити, аби суспільство стало терпимішим. Цей матеріал викликає значний резонанс у соціальних мережах, у коментарях присутня мова ворожнечі, читачі не готові прийняти написане.

Формальна реальність

1995-ий рік. Листопад. За рішенням ЮНЕСКО була ухвалена Декларація принципів терпимості. У ній ідеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної незалежності, кольору шкіри.

У теорії бути толерантним – означає поважати інших, незважаючи на відмінності. Це означає бути уважним до інших і звертати увагу на те, що нас зближує. Ми часто про це говоримо, пишемо, однак, коли певні питання торкаються нас, закутуємося у плащ із їжакових голок і починаємо вперто відстоювати власне бачення світу, людей у ньому. Так можемо легко травмувати, віддалити когось від себе. Але чи принесе такий підхід комусь полегшення питання риторичне.

2010-ий рік. Парламентська асамблея Ради Європи видає резолюцію щодо протидії «Дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності». У резолюції стверджують, що права людини є універсальними та належать всім людям рівною мірою.

Декларувати можете, із дотриманням складніше.

І знову до реалій роботи журналістів
2018-ий рік. Київ.

Журналістка Катерина Коваленко висвітлює перебіг Київ Прайду та Антимітингу для Громадського радіо.

«На той момент мене цікавила тематика прав людини. Коли готувала розгорнутий репортаж про Прайд, це було першим серйозним досвідом висвітлення такої події. Раніше все обмежувалося окремими коментарями, роз’ясненнями від експертів та експерток. Готуючись, я розуміла, що тема чутлива, відповідно під час заходу можуть бути провокації, треба бути обачною і обережною, фіксуючи думки учасників. Одночасно із Прайдом відбувався Антимітинг, учасники якого декларували підтримку традиційних цінностей, протидію гомодиктатурі.  Мені потрібно було у матеріалі висвітлити позиції обох сторін. Як і під час будь-яких інших публічних акцій варто було пам’ятати про власну безпеку та чітко ідентифікувати свою належність до ЗМІ, аби люди говорили з тобою, не сприймали тебе, як людину, котра має власне бачення ситуації, ідей, які відстоювалися. Як на мене, відсутність розуміння того, що журналіст не є носієм певної ідеї, а просто збирає інформацію про щось, часто перешкоджає порозумінню, налаштовує людей негативно. Моє правило: чітко пояснити людині, думкою якої цікавишся, хто ти, що хочеш і навіщо це тобі. Відвертість стане твоєю перевагою».

2020-ий рік. Знову Острог.

Ольга Верещук, авторка Ostroh.info знову звертається до тематики ЛГБТКІ+.

«Я хотіла розповісти історії людей, які мають сексуальні орієнтації, котрі більшістю сприймаються, як нетрадиційні, однак виявилося, що у Острозі це зробити непросто. Люди боялися розповідати, боялися реакцій. Хтось відмовляв, мотивуючи тим, що інтерв’ю давати не вміють, як розповісти про себе не знають. Коли спілкувалася далі, розуміла, що насправді люди бояться публічності, бо у маленькому місті анонімність зберегти складно, а осуд може мати дуже радикальний вияв».

2020-ий рік. Лютий. Вінниця. Невідомі зривають тренінг для журналістів щодо ЛГБТ-тематики: обливають олією, засипають пір’ям. Згодом відповідальність на скоєне беруть на себе активісти організації «Едельвейс-Вінниця». Зазначають, що таким чином хотіли продемонструвати, що подібним заходам у Вінниці не місце. Правоохоронці розпочинають розслідування для з’ясування деталей.  Медійні, правозахисні організації тримають питання на контролі. Свою стурбованість ситуацією висловлюють представники посольства США.

Що рекомендують самі журналісти, висвітлюючи тематику ЛГБТКІ+?

 10 ключових тез журналістів, правозахисників, викладачів, громадських активістів

  • Перш ніж писати історію окремої людини, варто поцікавитися у неї, як вона чи він хоче бути названим/-ою у матеріалі. Ідентифікує себе людина сама.
  • Йдучи на публічні акції, тренінги, зібрання варто подбати про власну безпеку, самоідентифікацію. Оточення повинне чітко розуміти, кого, яку організацію Ви представляєте, яка Ваша мета, навіщо Вам інформація.
  • Підготуйтеся та ознайомтеся із термінологією із теми. Пам’ятайте: Не соромно чогось, соромно не хотіти дізнатися.
  • Пригадайте пункт №15 «Кодексу етики українського журналіста». У ньому сказано: «Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання». Тож, вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) доречно лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу. Необхідно утримуватися від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики.
  • Не зображуйте группу чи певну людину як окреме явище, не інтегроване у суспільство. Кожен із нас – частина великого організму. І потреби та проблеми можуть бути спільними.
  • Зберігайте реальний баланс думок. Обирайте коментувати експертів, а не популістів, яким вигідно зловживати конкретними тезами.
  • Якщо у чомусь сумніваєтеся, неодмінно перевірте інформацію та саме джерело. Інформатор ангажований власними переконаннями, перевірте, для чого цією інформацією поділилися із Вами.
  • Не давайте оцінок чужим міркуванням, діям, коментарям. Поважайте права інших.
  • Не називайте нікого нетрадиційним. Традиції у кожному середовищі свої. Важливі зауваги із нашої теми розкриті тут.
  • Права та свободи людини – перш за все.

Редакція не несе відповідальності за зміст блогових матеріалів

Вікторія Назарук

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here