Реклама

Іра – студентка, громадська активістка та журналістка. Рік тому дівчина поїхала до Латвії, де займалася волонтерством. Ostroh. Info вона розповіла про те, як позбулася стереотипів, реалізувала власні проекти та відвідала вісім країн Європи. На згадку дівчина набила тату, що символізує свободу.

Минулого року Іра пройшла відбір до програми Європейської волонтерської служби (EVS). Програма дає змогу молодим людям працювати закордоном на волонтерських засадах.  Зазвичай учасники в проектах EVS залучаються до праці у сферах культури, спорту, охорони довкілля, займаються з дітьми. От що про це розповіла Іра.

 EVS – це програма, спрямована на освіту для різної цільової аудиторії. Є робота спрямована на дітей у дитсадочках,  з підлітками, з молоддю, у будинку пристарілих. Я займалася з молоддю. Орієнтовно 16-23 роки. Латвійська організація, до якої я приїхала, позиціонувала себе як NGO – недержавна молодіжна громадська організація. Вона займається неформальною освітою. Їхніми інструментами є неформальні школи, зустрічі з експертами, подорожі, локальні і міжнародні молодіжні обміни тощо.

Програма передбачала виплату стипендії, що складала 250 € на місяць. Дівчина каже, що цих грошей їй могло би вистачати, якби вона економила. Але студентка багато подорожувала та любила відвідувати кафе, тому їй не завжди вистачало грошей.  Проживання дівчини оплатила організація EVS. Іра жила в квартирі разом із грузинкою та португальцем.

Щодо англійської, то у мене був дуже сильний мовний бар’єр. Я була суперневпевнена в собі: боялась говорити та робити помилки, майже не розуміла своїх іноземних друзів. Але через місяць активного спілкування почала розуміти більше. Через три місяці  розуміла майже все, через півроку вільно володіла англійською.

У Латвії багато людей розмовляє російською. Організація, у яку приїхала,  була орієнтована на російськомовну аудиторію. Тому усі свої проекти я вела російською мовою.

Чим я займалася в Європі?

У Латвію я приїхала як волонтерка. Координатор організації  мені сказав: «Ти можеш робити все, що захочеш, не буду тебе обмежувати». Я розуміюся на журналістиці, тому вирішила зробити команду журналістів, навчити підлітків писати класні тексти, робити хороші відео та фотографії. Але вже за два тижні школярі «здулися». Вони сказали: «Це було цікаво, дякуємо за заняття, але у нас є інші справи». Я тоді впала у невеличку депресію, подумала, що усе дуже сумно, бо у мене нічого не вийшло.

Згодом Іра  вирішила, що їй нудно і вона не хоче марнувати час просто так. Тоді дівчина почала розвивати сторінки в соціальних мережах латвійської організації.  Ходити на івенти та лекції, які вони організовують. Писати про ці заходи, публікуючи тексти з фотографіями. Згодом ця робота стала для студентки рутиною й тому вона запустила новий проект.

Це була серія відео, у яких я розкривала найяскравіших людей з організації. Наприклад, одній дівчинці було 18 років і вона вже об’їздила з десяток країн світу. За її словами, такою відкритою до світу вона стала завдяки цій організації. Мої відео отримали гарний фідбек у вигляді лайків і поширень.

Влітку латвійська організація проводила табори для дітей та підлітків біля моря. Там дівчина працювала фотографинею та відеографкою. А восени разом із подругою і активісткою організації Іра запустила курс «Журналістики та медіа грамотності» для молоді 16+.

Це була серія майстер-класів. Перший місяць ми обговорювали, що таке медіаграмотність, чому це важливо в сучасному світі, розглядали реальні кейси маніпуляцій. Другий місяць був присвячений журналістиці. Я вчила молодь писати замітки, розрізняти, що таке хороша та погана новина, ми говорили про журналістські стандарти та етику. Після цього одна дівчинка підійшла до мене й сказала: «Я знайшла себе в журналістиці, мені це дуже цікаво, я планую займатися цим далі».

Останнім моїм проектом було створення молодіжного корпоративного журналу Young Folks LV. Я стала його редакторкою разом із журналісткою Алісою. Журнал мав на меті креативно розповісти про ідею та цінність неформальної освіти через проекти та історію молодіжної організації. Ми багато експериментували з форматами, починаючи з коміксів, закінчуючи інтерв’ю-монологами, але не вклалися в дедлайн, тому зараз я продовжую працювати над цим журналом на відстані.

Якщо аналізувати українську та латвійську журналістику, то мені здалося, що українці більш вимогливі до медіа. Аудиторія, з якою я спілкувалася, майже не читала ЗМІ. У Латвії більш популярні спеціалізовані видання, як мені  здалося. В Україні ж велика мережа суспільно-політичних онлайн-видань.

Я відчула, як це, коли тебе цінують

У мене були декілька категорій друзів: з латвійської організації, у якій працювала, та з EVS.  З друзями з організації ми гуляли, рефлексували з приводу того, хто як себе почуває. З ними я навчилася не боятися говорити про свої відчуття і  глибше осмислювати їх. У цій організації  вперше відчула, як це,  коли тебе реально цінують. Я не надто багато робила, але вони дуже цінували мою роботу. Цьому була здивована, бо в Україні  відчувала себе трохи по-інакшому.

Processed with VSCO with c1 preset

З друзями EVS я познайомилася ще на початку проекту. Нас було десь біля 20. Люди були з різних країн: Франція, Португалія, Грузія, Іспанія, Канарські острови, Туреччина та Україна. Вони також були волонтерами, але працювали в різних містах Латвії, в Ризі було лише декілька з них. Але ми часто зустрічалися на вихідних у столиці, щоб поспілкуватися та обмінятися культурним досвідом. Спілкування з ними дало мені зрозуміти, що усі кордони умовні, ми самі їх створюємо, але насправді їх не існує.

Подорожі Європою

Під час проекту Іра відвідала  вісім європейських країн: Естонію, Францію, Іспанію, Італію, Нідерланди, Португалію, Польщу та Німеччину. Також подорожувала містами Латвії  в рамках проекту «Відкриваємо Латвію».

Був момент, коли я зняла відео про свій проект для конкурсу від Еразмус+ і виграла його. Мені подарували поїздку у Францію, де вручали нагороду, а потім поїздку в Барселону як приз.

Якось подруга мені сказала: «У мене є мрія: я хочу побувати в Нідерландах та побачити Амстердам, а також побувати в Португалії».  Тоді ми подумали, що це божевільно, але у той самий вечір купили квитки в одну сторону. У подорожі нам допомагали “Каучсерфінг” [всесвітня мережа гостинності, у якій учасники безкоштовно діляться один з одним місцем ночівлі під час подорожей – ред.]. Ресурс допомагав нам економити.  Отриманний  досвід дав набагато більше, ніж той, коли мені оплатили готель у Барселоні. Тому що в Роттердамі я спілкувалася з місцевими, у яких ми зупинялися.  Вони нам розказували про культуру та їхнє світобачення. У Барселоні ж я просто спостерігала, а цього недостатньо, щоб зрозуміти місцевих.

Тату на згадку

В останній тиждень проекту Іра зробила тату – «Brīvība» (з латвійської перекладається як свобода). Над ним працювали дві дівчини, які є для Іри натхненницями. Одна з них – художниця, що малювала ескіз.  А дівчина, яка набила тату, рік тому на очах Іри почала займатися татуюваннями. І за цей рік вона стала тату-майстринею.

Щодо самого значення тату, то весь рік був для мене про свободу.  Я звільнилася від багатьох стереотипів завдяки спілкуванні з іноземцями, позбулася внутрішніх упереджень та комплексів, невпевненостей, страхів. Навчилася відстоювати особисті кордони та казати, якщо мені щось не подобається. Зрозуміла, що вільна робити все, що хочу. Організація не обмежувала мене, тому я навчилася сама керувати своїм часом,  перемагати прокрастинацію та вирішувати, як мені жити. За цей рік відчула на повну, як точно не хочу жити. Я не хочу жити у рутині, комплексах, внутрішніх заборонах та обмеженнях, вигаданих суспільством.

До слова, під час свого волонтерства Іра написала блог для Ostroh.info про те, чому їй не вірять в Європі.

 

 

Ольга Верещук

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here