Студентка ОА про волонтерство в Польщі

0
229
Реклама

Студентка НаУ «Острозька академія» Юлія Кучерук цього року брала участь у волонтерстві від  «Європейської волонтерської служби» (EVS). Дівчина «волонтерила» в Польщі.

EVS або «Європейська волонтерська служба» – це проект від програми «Еразмус», за якою в Острозькій академії зараз навчаються студенти з Литви.

«Одна з умов, щоб потрапити на EVS – це гарний мотиваційний лист.  Я написала, що хочу отримати новий досвід, бо ніколи не була закордоном, що хочу дізнатись більше про місто, про Польщу, зустріти нових людей. Я написала реально, чого я туди хочу», – Юлія.

Приймаюча організація повинна знаходитися в одній із країн Євросоюзу або в Норвегії, Ісландії чи Ліхтенштейні. Програми EVS є безкоштовними. Певних професійних навичок або англійської мови на рівні «advanced» мати не потрібно, головне – бажання і мотивація.

Юля розповіла, що дізналась про існування проекту EVS від своєї подруги Іри Гоюк, що навчається на 4-му курсі і зараз перебуває в на цьому ж проекті Латвії.

«Почула, що такий проект існує, що “not bed”, і я почала шукати, піддивлятись всілякі можливості, варіанти. Саме на EVS у Любліні я натрапила зовсім випадково, гартаючи стрічку у Facebook.  У травні я побачила, що є 2 набори: літній і осінній. Я подала заявку на перший і дізналась, що пройшла. Я навіть не сподівалася та й відразу подумала, що: “О, круто. Моє літо не буде нудним”».

Дівчина подавалась на ще один проект і розраховувала на нього більше, ніж на EVS. Проте  все вийшло навпаки.

«Я взагалі не уявляла, що таке EVS і як я туди поїду, як доберусь, що я там буду робити. Перед тим, як поїхати, нам у Рівному проводили тренінг, зробили тімбілдинг із групою. Нам розказали, де ми будемо жити, показали хостел на відео, ввели в курс справи, розказали, які там є визначні місця, і навіть порадили, де можна морозиво класне з’їсти по приїзду. Розказали, який поїзд їде, хто і де має нас зустріти. Ми (ред. – група з Рівненшини) добирались потягом Рівне-Хелм, а потім ще годину електричкою Хелм-Люблін. На проїзд я витратила десь до тисячі гривень (це у дві сторони). Люблін близько до кордону з Україною, тому це було недорого. До того ж, EVS відшкодував гроші за проїзд (ред, – 180 євро – 5824 гривні на момент написання матеріалу), і щоденно учасникам давали кишенькові (ред. – 16 злотих – 120 гривень на момент написання матеріалу), яких повністю вистачало. А ще нас годували раз на день».

За словами організаторів проекту, він створений не так задля того, щоб волонтерити, а для того, щоб студенти побачили місто, щоб відбувався певний міжкультурний обмін.

«Коли ми приїхали, нас відразу поділили на 4 групи. Я була в дослідницькій групі. Наші обов’язки  полягали в тому, щоб гуляти містом і дивитись, чи є всі вказівники, чи вони не пошкоджені, чи там все написано польською та англійською. На деяких табличках написи були й українською чи російською. Також ми дивились, чи на брошурках для туристів є доступна інформація, чи вони зможуть все прочитати. А ще нам давали карту і 3 аркуші зі списками місць, які нам треба відвідати, тобто знайти самостійно за допомогою карти. Це було щось типу дослідження міста, і ми перевіряли рівень доступності, чи зможе кожен турист туди чи туди потрапити. Фактично, ми гуляли, а потім заповнювали анкети і здавали їх, і розказували, що нас не влаштовує як туристів».

«Зранку в нас були всілякі тренінги, польська мова; нам багато розповідали про туризм, проектний менеджмент. Після цього – дуже багато екскурсій. Там усе було узгоджено з урядом міста, і ми як делегація проходили безкоштовно в музеї, на фільми, американський футбол. Волонтерство тривало 34 дні, хоча для мене це був більше освітній проект», – додає студентка.

Хоча Юля і вперше була  закордоном, але їй здалось, що Польща  ментально не дуже відрізняється від України. Люблін взагалі їй нагадав Львів. Але недоліки Польщі вона теж помітила.

«Коли ми їхали електричкою біля Хелму, там була величезна гора сміття. І ми такі: ні, тут не може такого бути, це ж Польща, вона в Євросоюзі. Так, це Польща. Так, вона в ЄС, але там теж є купа своїх проблем, навіть із тим же сміттям. Поляки не ідеальні, вони також викидають сміття, і там його також можна зустріти, просто там, напевно, за цим якийсь кращий контроль».

Власне, волонтерити дівчина їздила на дві події. Це – Карнавал Циркачів і Ягелонський ярмарок.

«Спочатку, коли ми приїхали, в нас були підготовчі тренінги, де нам розказували про місто, як воно функціонує, як там організовуються свята.  Фактично, уряд міста нам розказував хто чим займається і хто за що відповідає. Були люди, які відповідали за туризм, піар, тощо. Також у Любліна є своє лого, і воно абсолютно скрізь: по всіх кафешках, автобусах, у мене навіть блокнот із ним. Вони (ред. – організатори)  розказували, як його створювали, що цей процес зайняв у них близько десяти років».

Мета проекту – показати щось нове, ділитись досвідом, щоб студенти приїжджали в Україну вже з трішки іншим світоглядом і щось змінювали в своїх містах. Навіть у тому ж Острозі.

«Організатори зробили це, щоб покращити стосунки України з Польщею. Вони вибирали в більшості учасників з обласних центрів типу Тернополя, Рівного, Дніпра, Харкова. Організатори казали, що їм не вигідно брати людей з міст, із якими вони не зможуть співпрацювати, бо вони занадто малі. Але вони сказали, що якщо люди ініціативні, якщо вони ніколи не були закордоном,  то чому б і ні».

«А взагалі, я там класно провела час, я вчилася, я культурно розвивалася. Якби видалась можливість, я б поїхала ще раз».

Тетяна КРИВІЦЬКА

 Фото з архіву героїні

Реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here