Сергій та Марина Осипенкови — 24-річні випускники Острозької академії. Сергій народився на Херсонщині, Марина — в Острозі. Рік тому вони відкрили в місті кав’ярню “Спершу кава”, де досі працюють баристою та кондитером.
За цей час тут встигли провести 6 благодійних поетичних вечорів і концерт місцевого гурту, збирати гроші на протез, тепловізор та автомобіль для військових з допомогою ініціатив. Про зародження ідеї кав’ярні, проблеми та труднощі в роботі — у матеріалі Ostroh info.
У минулому Марина — майстриня спорту України з софтболу, раніше співала у церковному хорі. Сергій окрім основної роботи випалює по дереву. За освітою ж обоє психологи і разом виховують двох дітей.
Подружжя ділиться, що власний заклад хотіли відкрити ще до початку повномасштабного вторгнення. Зробити це планували в Іванівці на Херсонщині — на малій Батьківщині Сергія. Зараз селище окуповане російськими військовими.
«Це мала б бути велика книжкова кав’ярня. Тоді ми вже домовилися про приміщення, де досі стоять куплені столики та лежать книжки, які ми планували продавати. На жаль, цими столами зараз користуються російські військові, які вдерлися в будинок батьків Сергія і досі живуть там. Тому після початку великої війни наша мрія розбилася на частинки», — розповідає Марина.
Після довгих вагань пара зайнялася пошуком іншого приміщення для закладу. Спочатку розглядали Нетішин та Славуту, але знайшли місце в Острозі. Тоді вони розпочали підготовку до відкриття.
«Спочатку ми дуже хвилювалися через воєнний стан — ти не знаєш, що буде завтра, не маєш на що покладатися. Але в якийсь переломний момент вирішили, що таки будемо пробувати. Кавовий апарат у нас стояв уже десь пів року. Я завжди любила готувати солодощі, а Сергій — каву, тому так обов‘язки і розподілили», — каже Марина.
Частину обладнання для кав‘ярні Сергію та Марині залишили колишні власники. Обирати ж назву, за розповіддю подружжя, довелося довго. З нею визначилися лише перед відкриттям. Марина підгледіла фразу «Спершу кава» у книжці Сари Джіо і обоє її вподобали.
«Воно якось саме вирішується, якщо ти сильно хочеш і рухаєшся вперед. Прийшли – є барна стійка. Що ще треба? Холодильну вітрину на десерти. З нею допомогли колишні власники кав’ярні. Столиків немає? На них потрібно було багато коштів, тому частину закупили, а частину знову колишні власники дали», — ділиться Сергій.
Майже одразу пара почала проводити в закладі благодійні ініціативи. Спочатку закупили імбирне печиво із патріотичним друком — усі кошти з його продажу передавали у фонд Сергія Притули. Потім поставили у кав’ярні полицю із книгами й також, продаючи їх, віддавали прибуток на Збройні Сили. Книжки приносили знайомі Сергія й Марини та їхні постійні клієнти.
Під час перших відключень світла у жовтні минулого року подружжя вирішило призупинити роботу кав’ярні. Згодом вони придбали генератор, але той майже одразу вийшов із ладу. Незважаючи на це, за словами пари, їхні клієнти продовжували приходити до закладу.
“Ми багато вклали, бо для кав’ярні потрібен був дуже потужний генератор. Тоді було морально складно, але наші гості підтримували, хвилювалися. Тому ми купили ще один і навіть коли кав’ярня працювала 4 через 4 години, кількість людей не зменшувалася. Ми тримали з ними зв’язок, і ті підлаштовували свій графік, щоб прийти та попити кави”, — згадує Марина.
Студенти Острозької академії допомогли подружжю провести у закладі 5 поетичних і один музичний вечори. Там острозька молодь читала свої вірші, грала на гітарі та збирала гроші для військових. Далі з такою ж благодійною метою вони влаштували концерт місцевого гурту Gender Studies. Задля цього всю апаратуру та інструменти довелося піднімати на другий поверх кав’ярні.
“Узагалі, усі ідеї заходів нам пропонували студенти ОА. Ми дуже вдячні що вони були в цьому зацікавлені — повністю продумували концепт, шукали людей. Дуже добре, коли це маленьке місто, жителі знають тебе і тому волонтери одразу повідомляють про потреби, а кошти точно підуть у правильні руки. Наприклад, нам подзвонили і кажуть, що військовим потрібен тепловізор на Бахмутський напрямок. Також ми збирали кошти на автомобіль для 63 бригади”, — розповідає Марина.
“У хлопців були хороші тепловізори, але їх розбили. На війні — це наче паперове горнятко. Ти каву випив і викинув. Так само й автомобіль — їхав-їхав, снаряд прилетів, і як горнятко його довелося викинути. Ми отримали відгук про те, що тепловізор добре працює, і це дуже тішить. А гроші, які лишилися після збору, перевели на протез для військового. Своїм донатом для ЗСУ ми дякуємо за те, що зараз можемо тут спокійно жити та працювати, — каже Сергій.
Чоловік також ділиться, що за рік роботи у кав’ярні найяскравішим спогадом став виїзд його батьків із окупації. Тоді вони вперше випили у закладі сина каву. Сергій та Марина кажуть, що із усіх планів та задумів на майбутнє, найбільше мріють про відкриття другої “ Спершу кави” на Херсонщині.